Автор статті:

Тетяна Олександрівна Кущик

Національне відродження українського народу сьогодні нездійсненне без докорінних змін у системі освіти і виховання молодого покоління. Якщо пріоритетом освіти попереднього століття було надання знань і розвиток вмінь, сьогодні, коли українське суспільство переживає час політичної і економічної нестабільності, суспільної брехні, кризи шлюбу і сім’ї, пріоритетом української освіти є виховання духовно-моральних цінностей молодого покоління для відновлення моральної основи суспільства як обов’язкової умови його життєдіяльності.

Основу виховання особистості протягом століть в Україні становили християнські моральні цінності. І хоча традиція виховання на християнських засадах була з приходом радянської влади перервана, сьогодні, коли час тоталітаризму вже минув, ми поступово повертаємося до надбань християнських педагогів минулого. Одним із найбільш шанованих і відомих в християнській педагогіці і тепер залишається ім’я святого Іоанна Златоуста, візантійського пастиря, педагога, екзегета, який жив на рубежі 4 і 5 століть.

Святий Іоан Златоуст, який належить до отців церкви і якого православна церква називає одним із трьох вселенських учителів, писав спеціально на теми виховання. Поряд із тлумаченнями Старого і Нового Заповітів, творами догматико-полемічного характеру, святому Іоанну Златоусту належать праці, у яких він виклав свої ідеї щодо виховання дітей. Згідно з Т.Тхоржевською, всього питанням виховання у спадщині святого присвячено близько 300 сторінок. Серед праць святого, в яких він писав про виховання –«Уроки про виховання», «Слово 27. Про виховання дітей», «Слово друге: до невіруючого батька», «Слово третє: до віруючого батька». Поряд із цим варто зазначити, що питань духовно-морального виховання особистості святитель торкався практично у всіх своїх творах.

Щодо проблеми духовно-морального виховання особистості, сьогодні вона є предметом зацікавлення українських педагогів. Так, О.Сухомлинська, О.Вишневський, А.Богуш, Н.Миропольська досліджують духовні цінності як мету виховання. К.Журба, Л.Повалій вивчають вплив сім’ї на духовний розвиток дитини. Л.Геник зосередила увагу на використанні народно-релігійних традицій у сучасному вихованні. М.Євтух, Т.Тхоржевська, Р.Анісімова – на вивченні взаємодії сучасної педагогіки і релігії. Розробці християнської етичної парадигми виховання присвячено праці В.Жуковського, О.Огірка, В.Хайруліної, Т.Саннікової. Продовжуючи останній напрям педагогічних досліджень, у цій статті ми поставили за мету обґрунтувати цінність поглядів святого Іоана Златоуста на освіту і виховання для сучасного навчального процесу.

Чим цінна для сучасної освіти спадщина святого Іоанна Златоуста? Насамперед тим, що вона пропонує свіжий, нетиповий для сучасної, залишеної в спадщину від радянських часів освіти, погляд на саму сутність освіти. Ми звикли розглядати освіту як певну суму знань, якою володіє людина і тому освічений у загальному розумінні той, хто володіє сумою знань. Святий Іоанн Златоуст, який був одним із найбільш освічених діячів свого часу, говорить, що освіта полягає насамперед у духовному вдосконаленні людини, розвитку її моральних якостей відповідно до закону Христа. Найголовніша наука, навчає святий Іоанн Златоуст, це любомудріє душі, тобто любов людини до постійного сповнення божественною мудрістю, дотриманням божественних заповідей. Основою освіти повинна бути християнська моральність, бо без неї, як уважає святитель, знання не цінні.

Аналізуючи погляди святого Іоана Златоуста на освіту, варто зазначити, що вони є принципово відмінними від притаманних сучасній педагогіці стосовно мети навчального процесу і способів її досягнення. Розглянемо детальніше це питання. Якщо сучасна школа орієнтує молоде покоління на пізнання насамперед предметів навколишньої дійсності з метою подальшого до цієї дійсності пристосування, то пізнання з точки зору християнської філософії є Богопізнанням. В основі християнського вчення – уявлення про людину як двоприродну сутність, про її душевно-тілесний склад. При цьому пріоритетне місце належить душі. Звідси головним призначенням людини є підкоряти бажання тіла бажанням душі, творити душу за Образом Божим, прагнути жити за законами духу. Розглядаючи людину як Богоподібну істоту, християнство визначає і мету людського пізнання пізнанням Бога.

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Богопізнання у богослів’ї позначається ще терміном об’явлення, тобто те, що відкривається, дається кимось через щось. Тут розрізняють загальне, індивідуальне і природне об’явлення. Загальне пізнання здійснюється через людей і Святе Письмо. Індивідуальне пізнання Бога має надприродний характер і відбувається через відвідання Богом, святими. Щодо природного пізнання, воно визначається як прагнення людини до набуття знань про Бога. Цей тип пізнання спирається на природні потреби людської душі. Одним із його компонентів є пізнання об’єктивного матеріального світу. Саме цей аспект пізнання детально розглядається святим Іоаном Златоустом. Під об’єктивним матеріальним світом розуміється пізнання об’єктів живої і неживої природи. З одного боку – визнається його практичне значення для реалізації повсякденних потреб, з іншого – це пізнання веде до Бога. На думку святителя, пізнання Бога можливо через Його творіння. Так, людина пізнає Творця через уявлення про сонце, «велике світило»: «…воно створено для управління днем. Воно робить день яснішим, кидаючи промені свої, як якісь блискавки, щоденно показуючи в усьому блискові свою красу, з’являючись разом з ранком і пробуджуючи всіх людей до виконання своїх справ (…). Воно не лише гріє, але й сушить; і не лише сушить, але палить, приносячи нам велику і різноманітну користь; це вельми дивовижна стихія, і навряд чи хто може гідно все висловити. Кажу так і підношу цю стихію не для того, щоб ти, улюблений, зупинявся на ній, але щоб від неї здіймався вище, і переніс своє подив на Творця цієї стихії. Чим більшою уявляється стихія, тим дивнішим являється Творець» [4, 53]. Від одиничних творінь людина переходить до пізнання зв’язків між творіннями. Отже, один спосіб пізнання через розглядання творіння.

Іншим способом Богопізнання є самопізнання. Сутність його в тому, що людина від зовнішнього світу звертається всередину себе до своєї душі і тіла. У християнському розумінні самопізнання пов’язується з усвідомленням свого гріховного стану і прагненням відновлення цілісної природи, набуття образу і подоби Бога. Одним із шляхів самопізнання є сумління. Сумління – це голос Божий в людині, внутрішній закон, завдяки якому відбувається пізнання добра і зла. Святий Іоан Златоуст називає совість невблаганним суддею, обвинувачувачем, що повстає, закликає, дорікає, показує важкість злочину.

Вивчаючи праці святого Іоана Златоуста, зустрічаємося ще з одним поняттям – «серця». «Сумління шматує серце», – пише святий. Так, інший спосіб самопізнання – очищення серця. Згідно з християнським баченням, серце є органом виявлення людського духу, служить основою Богоподібного життя і віри в Бога. Згідно з шостою заповіддю блаженств, «блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». Святий Іоан Златоуст пояснюючи цю заповідь, каже, що чистими серцем Христос називає людей, що набули доброчесності і не усвідомлюють за собою жодного лукавства, або тих, хто проводить життя в чистоті. Адже щоб бачити Бога, ми ні в чому не маємо стільки потреби, як в цій доброчесності. Бо тільки чистий може пізнати Чистого. А під чистотою серця мається на увазі викорінення зла, пізнання себе, власних гріхів, пам’ять про смерть, справжня покора і жаль серця, любов до Бога та людей.

Чистота серця водночас не є тотожним поняттям чистоті розуму. Розум дає можливість людині пізнавати навколишній світ і разом з цим хвилювання душі. Розум розвивається передовсім через вивчення наук і отримання освіти. Під очищенням розуму мається на увазі здатність людини до засвоєння потрібного і корисного з точки зору справи спасіння душі і відкидання решти, що і зробив святий Іоан Златоуст. Очищення розуму є одним з шляхів самопізнання, який стає можливим внаслідок звільнення від нечистих думок і молитви і розглядається як умова здатності споглядання і бачення Бога.

Ще один спосіб Богопізнання здійснюється через інших людей, якими є батьки, вчителі. Вважаючи батьків головними вихователями дитини, святий багато уваги приділяє наставництву батьків у справі виховання дітей. Так, святий Іоан Златоуст застерігав батьків від розповсюдженої звички спонукати дітей до здобуття освіти заради земних благ, тобто кар’єри, визнання тощо, бо таким чином батьки наносять велику шкоду дитині, розпалюючи в її душі пристрасті марнославства і користолюбства: «Часто багато хто з батьків робить усе і вживає усіх заходів, щоб у сина був гарний кінь, чудовий дім або дорогий маєток, а про те, щоб у нього була гарна душа й благочестивий настрій, анітрохи не дбає» [1, 356]. Турбота батьків про добробут дітей і водночас нехтування дитячими душами, на думку святого Іоана Златоуста, є божевіллям. Святитель уважає, що не золотом і сріблом повинні бути багаті діти, а вести благочестиве життя і сповнюватися християнськими чеснотами. «Людину, яка живе доброчесно та скромно, усі поважають і шанують, хоч би вона була і найбіднішою; а порочну і розбещену всі обходять і ненавидять, хоч би й володіла вона великим багатством», – говорить святий Іоан Златоуст [1, 357]. На його думку, доброчесна людина є уважною не лише до людей навколо, але й до власних батьків, бо істинний християнин завжди підтримує своїх батьків, і особливо в старості. Тож «і за життя і при смерті будемо говорити дітям своїм і навіювати їм, що велике багатство, вічна спадщина і незнищенний скарб є страх Божий» [1, 359]. Так, сутність освіти за святим Іоаном Златоустом у здобутті християнських доброчесностей, духовному удосконаленні, і лише потім в одержанні знань. Метою освіти має бути виховання людини з Богом у душі, яка б на перше місце у житті ставила не власні матеріальні інтереси, як-от гроші, багатство і суспільне визнання, а цінності вічні, які містить християнство.

Розвиваючи тему «батьки і діти» у системі виховання, підкреслимо, що для святого Іоана Златоуста, відповідальними за виховання як в дитинстві, так і у юності є насамперед батьки. Святитель вказує на те, що піклуватися про дітей більше ніж про самих себе є обов’язком батьків, причому найбільше зусиль батьки мають докладати до спасіння душі дітей. Цей погляд особливо актуальний для сучасних українських сімей, де функція батьків часто зводиться до матеріального піклування про дитину, тоді як духовний світ її покинутий напризволяще наодинці з антидуховною пропагандою телебачення і навколишнього середовища. Святий Іоанн Златоуст вказує на те, що хоча Господь і дав батькам повну владу над дітьми, але якщо вони не зуміють зберегти душі дітей від неприборкуваних пристрастей «матимуть найбільшу покару за цей гріх». Піклування про внутрішній, духовний світ дитини є виявом любові батьків до своїх дітей, бо за словами святителя, «Батьком робить не те лише, що народив, але й що народивши любить» [5, 741].

Водночас, автор навчає дітей поважати і слухатися батьків, що теж неабияк актуально в системі сучасної освіти, адже діти сьогодні часто виявляють неповагу і непослух до батьків, грубість і агресивність. В «Слові про виховання дітей» святий Іоан Златоуст говорить, «Не будемо ж нешанобливі до батьків…» і «А ти, o дитино, слухайся тих, хто народив тебе, як слуга пана. Адже чим ти зможеш віддячити за те, що вони дали тобі? Тобі не можна в свою чергу народити їх» [там само].

Щодо ідеалу вихователя, то ним, за святим Іоаном Златоустом є Господь Ісус Христос. Опустившись рівня людей, він лише після цього почав підносити їх вже до свого рівня. Тому у справі виховання педагог має слідувати насамперед євангельському ідеалу жертовності, де Той, Хто виховував, віддав життя за духовне спасіння і прозріння людей.

Основним способом Богопізнання є вивчення Святого Письма і Святого Переказу. Святий Іоан Златоуст порівнює Святе Письмо зі скарбом, де «немає нічого зайвого і нічого неважливого» [3, 193]. Читання Святого Письма автор образно називає «духовним луком і раєм солодощів», який Бог насадив в душах віруючих. На його думку, читання Святого Письма – це бесіда з Богом [2, 81].

Підсумовуючи все вище сказане, зазначимо, що погляди Іоанна Златоуста на освіту і виховання є цінним надбанням для сучасної системи освіти. Їх цінність полягає у визначенні пріоритету освіти як системи духовно-морального удосконалення особистості, наповненні змісту освіти християнським компонентом, штучно вилученим із неї за роки радянського союзу. Крім того, цінність поглядів святого Іоана Златоуста на освіту і виховання визначається їхньою спрямованістю на виховання людини згідно з євангельськими принципами, а також у альтернативному розумінні мети освіти як процесу Богопізнання. Осмисливши виховну роль батьків у духовному розвитку дітей, сутність християнського ставлення дітей до батьків, автор дає визначення кінцевої мети виховного процесу – людини з Богом у душі. Сподіваємося, що звернення до ідей святого Іоана Златоуста на практиці допоможе сучасним освітянам переосмислити власну роль у становленні молодого покоління і стати на шлях відродження української християнської духовності.

Література:

Златоуст Иоанн. Беседа о вдовицах, о воспитании детей и о милостыне // Полное собрание творений святого отца нашего Иоанна Златоуста в двенадцати томах. – Т.3 – Почаев: Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2005. ­– С. 349-368.

Златоуст Иоанн. Беседа о том, что чтение Св.Писаний полезно // Полное собрание творений святого отца нашего Иоанна Златоуста в двенадцати томах. – Т.3 – Почаев: Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2005. ­– С. 81-93.

Златоуст Иоанн. Беседы на cлова: Целуйте Прискиллу и Акиллу и проч. (Римл. 16, 3) // Полное собрание творений святого отца нашего Иоанна Златоуста в двенадцати томах. – Т.3 – Почаев: Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2005. ­– С. 193-216.

Златоуст Иоанн. Беседы на Книгу Бытия // Полное собрание творений святого отца нашего Иоанна Златоуста в двенадцати томах. – Т.4 – Почаев: Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2005. ­– С. 9-746.

Златоуст Иоанн. О воспитании детей. // Полное собрание творений святого отца нашего Иоанна Златоуста в двенадцати томах. – Т.12 – Почаев: Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2005. ­– С. 736-746.

Тхоржевська Т.Д. Розвиток теорії та практики виховання дітей на засадах православної моралі в історії педагогіки України: Дис… док. пед. наук: 13.00.01. – Київ, 2006. – 493 с.

Інші записи:

Тетяна Олександрівна Кущик Факультет романо-германських мов