Автор статті:

Андрій Дзюба

Туркменістан належить до групи посткомуністичних країн, в яких після розпаду Радянського Союзу встановились автократичні режими. На нашу думку політичний режим Туркменістану має тенденцію до змін з приходом нового президента. В статті буде здійснений аналіз політики Г. Бердимухамедова, та можливі перспективи трансформації політичного режиму Туркменістану.

Turkmenistan belongs to a group of post-communist countries in which after the collapse of the Soviet Union established autocratic regimes. We believe that the political regime of Turkmenistan has a tendency to change with the arrival of a new president. The article will be on policy analysis, of C. Berdymuhamedov, prospects, and possible transformation of the political regime of Turkmenistan.

Постановка проблеми: Для того щоб виявити який тип політичного режиму сформувався в Туркменістані за президентства Г. Бердимухамедова, та чи змінились якісні характеристики політичного режиму під час його правління, сутність наукової проблеми дослідження полягає у виокремленні інституційних засад політичного режиму в Туркменістані протягом 2006-2009 років.

Аналіз останніх досліджень і публікацій: Серед науковців котрі цікавляться проблемами трансформацій посткомуністичних країн ще з 90-х років не стихають дискусії про те, як визначати політичний режим Туркменістану. Дослідженням цієї проблеми займалися такі науковці як С. Горак, Х. Чехабі, Х. Лінц, А. Казанцев, проте ці дослідження стосувалися характеристик політичного режиму за президентства С.А. Ніязова. Дослідження які стосуються президентства Г. Бердимухамедова представлені меншою мірою. Цією проблематикою займалися Х. Сір, А. Бохр. Ці науковці зосереджували увагу на функціонуванні політичних інститутів та намагались пояснити особливості їх функціонуваня.

Мета і завдання дослідження: Визначити напрям трансформації політичного режиму в Туркменістані у період з 2006 по 2009 роки, та з’ясувати як змінювався режим впродовж цього періоду.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

прослідкувати еволюцію інститутів після приходу до влади Г. Бердимухамедова;

зробити аналіз якісної зміни еліт в Туркменістані;

визначити  тип політичного режим у Туркменістані станом на 2006 та 2009 роки;

Смерть Сапармурата Ататаєвича Ніязова двадцять першого грудня 2006 року знаменувала початок серйозних змін, так як культ особи створений ним, не міг використовуватись для будь кого іншого. Можлива еволюція одного з найбільш особливих за своєю суттю режимів на пострадянському просторі привернула значну увагу світової спільноти. Важливим також стояло питання про те, хто ж стане наступним президентом Туркменістану.

Згідно конституції Туркменістану на період обрання нового глави держави, виконуючим обов’язки президента повинен стати голова Меджлісу (Парламенту). На той час цю посаду займав О.Атаєв, але за конституцією виконуючий обов’язки президента не міг балотуватись на цей пост. Тим не менше ці конституційні норми не відповідали суті політичного режиму який склався при Туркменбаші, бо якщо слідувати його ідеології то не можливо частково на певний час зняти з посади владу яка є абсолютною і сакралізованою, а потім знову назначити її. Тому на спільному засіданні Ради безпеки і Уряду країни було прийняте рішення яке забороняло призначення на посаду виконуючого обов’язки президента О.Атаєва, так як генеральна прокуратура відкрила проти нього кримінальну справу. Атаєв був заарештований, а виконуючим обов’язки президента Туркменістану став віце-прем’єр міністр Курбанкулі Бердимухамедов. 22 грудня 2006 року депутати звільнили Атаєва з його посади та звинуватили у зловживанні службовими обов’язками та недотримання конституційних прав Туркменістану. Арешт Атаєва був продуманою акцією з підробленими відео матеріалами. 26 грудня до Конституції Туркменістану були внесені зміни, які дозволили тимчасово виконуючому обов’язки президента Гурбанкулі Бердимухамедову брати участь у президентських виборах, скасовували положення про те, що тимчасово виконуючий обов’язки президента не може балотуватися на цю посаду, а також знижували віковий ценз до потрібного Бердимухамедову рівня. Зміни внесені до Конституції, наділили більшими повноваженнями Раду безпеки Туркменістану. Одна з чотирьох конституційних поправок дозволяла цій Раді скликати головний законодавчий орган країни – Народну Раду, у випадку якщо президент або голова Народної ради не можуть виконувати свої обов’язки. Це дало можливість Раді безпеки впливати на законодавство через Народну Раду, механічно затверджуючи всі законодавчі ініціативи виконавчої влади. Більше того, це дало можливість Раді безпеки контролювати всі силові відомства, та створити перепони президенту чи голові Народної Ради при виконанні своїх обов’язків. В останні роки правління Туркменбаші Бердимухамедов займав посаду віце-прем’єр міністра і був другою по значимості особою в країні.  Тому його дії на шляху до влади абсолютно закономірні, якщо слідувати логіці яка склалася в політичній традиції Туркменістану. Деякі дослідники та експерти оцінюють цю ситуацію фактично як державний переворот і ділять його на три етапи:

На першому етапі ставка робилася на союз з керівництвом правоохоронних органів, таємної політичної поліції. Саме вони були покликані забезпечити “стабільність перехідного періоду”. Висування на перший план “надзвичайного” органу державного управління – Ради безпеки.

На другому етапі реалізації плану було досягнуте формальне правове забезпечення легітимності переходу влади до рук Бердимухамедова – з використанням сил і засобів правоохоронних органів, які усунули можливого конкурента – голову Меджлісу Овезгельди Атаєва, другу в країні за значимістю людину,  згідно конституції Туркменістану.

Третій етап носив “технічний характер” і передбачав дії з легітимації нового президента в системі правових координат Туркменістану: вибори на посаду президента і голови Уряду.[5]

Про це також свідчать заяви від News Briefing Central Asia, яка повідомляла про існування певної домовленості між Курбанкулі Бердимухамедовим та генералом Акмурадом Раджеповим який очолював службу президентської охорони в складі іноземних найманців. Таке об’єднання не є незвичним якщо знову ж таки врахувати той факт, що країна не має постійних військових формувань а всі неформальні зв’язки у владних структурах контролюються силовими структурами, то така домовленість має на меті збільшення ролі силових структур.[3]

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Дії Бердимухамедова перед стають більш зрозумілішими ще з однієї причини, яку просто не можливо не враховувати. Це стосується класової стратифікації еліт країни. Роль Ніязова в них була так би мовити стримуючою і урівноважуючою, тому після його смерті в країні існувало декілька кланів які впливали на внутрішньополітичну ситуацію в країні і повноправно можуть взяти владу у свої руки.[6]

Ахалський клан;

Балканський клан;

Кізіл-Арватський клан;

Марийський клан;

Ташаузький клан;

Чарджоуський клан;

Кожен із цих вищезгаданих кланів був представлений у владній верхівці. Ще за Ніязова вони активно лобіювали власні інтереси, та просували на владні посади своїх людей, сам Туркменбаші був тим елементом, який врівноважував такого роду зв’язки та координував неформальну мережу, яка гарантувала збереження політичної стабільності та рівноваги інститутів. Хоча в теорії соціальних мереж поняття “інститути” відіграє значну роль, але не вони, а зв’язки та відносини перебувають у фокусі її досліджень. У найширшому сенсі мережа – це розширена група людей зі схожими інтересами, які взаємодіють та підтримують неформальні контакти задля взаємопідтримки. Відносини патрон-клієнт не добровільні через їх ієрархічну диспозицію. Примус має управлінську – організаційну природу, і це усвідомлюють учасники мережі. Дарунки, що породжуються соціальними нормами, протистоять данині, яка породжується організаційною ієрархією. Бердимухамедов своїми діями зробив акцент на перевагу однієї сили, хоча регіональний розподіл кланових груп в країні є рівномірним.[1]

Ахальський регіон (95,4 тис. кв. км. )

Балканський регіон (138,5 тис. кв. км.)

Дашогузський регіон (73,6 тис. кв. км.)

Лебапський регіон (93,8 тис. кв. км.)

Марійський регіон (86,8 тис. кв. км.)

Наступним кроком нової влади була плавна, але помітна зміна персонального складу органів влади та управління як у центрі, так і на місцях. Часткова реабілітація ряду управлінців котрих Ніязов арештував за конкретні провали в економіці, були повернені або звільнені з-під арешту або з ув’язнення. Хвиля звільнень вищих державних чиновників, серед яких опинилися міністр енергетики, міністри автомобільної промисловості та будівництва, не була випадковою, оскільки фактично відбулася заміна кадрів Ніязова на тих, хто близький новому президентові. Такі дії збільшили роль регіональних еліт в середині країни.[6]

Основним імперативом для нового режиму після смерті Ніязова стало становлення нового президента Гурбанкулі Бердимухамедова як туркмена номер один. Він не міг з самого початку демонтувати культ особистості Туркменбаші і відразу збудувати новий. Для туркменського суспільства і державного апарату Туркменістану такий крок був би занадто різким. Будь яка спроба лібералізації могла б призвести до непередбачених наслідків, до глибокої трансформації, яку певна частина суспільства очікувала після відходу президента Ніязова. Однак така політика не входила в плани Бердимухамедова. Спочатку ставка в ідеологічному плані робилася на спадкоємність ідеології, що повинно було зберегти спокій та стабільність у суспільстві. Трансформація ідеології проходила у суворо визначеній послідовності під контролем апарату, створеного ще Туркменбаші.[7]

Кандидат у президент Бердимухамедов повинен був створити власний образ, щоб відрізнитися від колишнього лідера, одночасно зберігаючи його основні вигідні риси. У цьому ж дусі можна інтерпретувати всю передвиборчу кампанію, у ході якої в суспільстві зміцнився позитивний образ “реформатора”, який обіцяє кардинальні перетворення. Сформувався образ нового молодого президента, що вшановує старших і похилих, але одночасно звільняє суспільство від самих дивних введень свого попередника. Ці обіцянки і навіть їх часткове виконання (реформи освіти, охорони здоров’я, відновлення пенсій, частковий доступ в Інтернет, календар) не могли загрожувати системі авторитарної влади, навпаки, зміцнювали позицію лідера-реформатора. Розповсюджувачам ідеології Бердимухамедова було дано сигнал, яким чином повинні створюватися основи нової ідеології.[3]

Вибори 11 лютого 2007 року які відбувалися в Туркменістані затвердили наступника Туркменбаші. Хоча вперше в історії країни з’явилася можливість вибирати між кількома кандидатами, сам сценарій виборів передбачав перемогу Курбанкулі Бердимухамедова. Роль інших кандидатів зводилася до створення ілюзії альтернативних виборів. Їх програми практично не відрізнялися одна від одної, точніше від програми Бердимухамедова. Таким чином, результат виборів був визначений, 89,23 % голосів приписаних переможцю. Для зовнішнього світу вибори повинні були показати зсув політичної системи в бік більш відкритого режиму. Результат виявився типовим для держав з авторитарною системою і формальними виборами.

Після виборів протягом усього 2007 року позиція президента Бердимухамедова зміцнювалася на формальному (інституційному) і неформальному рівнях. У руках президента, як і у його попередника, були об’єднані ключові державні посади, які підтвердили значення його символічної ролі людини номер один в країні. В умовах сформованої політичної культури Туркменістану цей крок виявився для президента логічним – тільки так можна було показати свою впевненість і навіть пристосованість. Бердимухамедов був перш за все обраний головою найвищого законодавчого органу країни – Халк Маслахати. Крім того, в травні 2007 року він став на чолі Ради безпеки, тобто фактично одержав можливість контролю процедури зняття себе з посади. У жовтні 2007 року Бердимухамедов був обраний головою Гуманітарної асоціації туркмен світу, яка пов’язана з найбільшим об’єднанням туркменських громадських організацій Галкиниш.[9]

Так новий президент отримав контроль над усіма основними конституційними структурами. Однак їхня реальна роль в політичному житті Туркменістану досить обмежена, і, досліджуючи процес прийняття рішень, треба аналізувати швидше неформальні структури Туркменістану та їх зміни за останні роки після смерті Туркменбаші.

Бердимухамедов став на пост президента Туркменістану як реформатор, тому більшість населення вірили в зміну політичного ладу. Головним елементом політики Туркменбаші залишалась його ідеологічна праця “Рухнама”, і факт того, що президент Бердимухамедов залишив книгу, як одне з джерел вивчення історії та ідеології Туркменістану, свідчить про глибоке впровадження ідей цієї книги в більшу частину суспільства та ефективності ідеологічної пропаганди Туркменбаші.  Проте у 2008 році сталася так звана “дерухнамізація” в туркменській ідеології. Цитати з  книги вже не кожен день з’являлися на шпальтах газет Туркменістану, а з програми телебачення зникли регулярні читання священної книги. У школах скоротилися уроки з “Рухнама”, а вивчення тексту книги включили в програму нового предмета з суспільствознавства, де вона вивчається вже поряд з новими творами президента Бердимухамедова. За деякими відомостями, в країні ще досі існують спеціальні інспекції, котрі як і раніше перевіряють наявність атрибутів “Рухнами” на вивісках у класах.[5]

Не виключено, що культ “Рухнами” збережеться, але його зміст буде продиктовано сюжетами вже нової епохи. У будь-якому випадку процес поступової і малопомітної “дерухнамізації” у бік більш динамічного ідеологічного змісту епохи Бердимухамедова можна розглядати як один з небагатьох позитивних моментів змін політичного режиму з часів Ніязова. Проте заміна культу “Рухнами” культом творів Бердимухамедова, однак, не вселяє надії на деідеологізацію туркменського суспільства.

Окрім ідеологічної праці Туркменбаші, трансформації якої варто приділити виняткову увагу при вивченні зміни ідеології, надзвичайно важливим аспектом є майже повний відступ від культу особи першого президента і його іноді абсурдних ідеологічних положень. Найбільш обговорюваною в Туркменістані і за кордоном темою була зміна ідеологічно забарвлених назв місяців і днів, які знову повинні були використовуються відповідно до міжнародних стандартів. Починаючи з 1 липня 2008 року в датуванні газети “Нейтральний Туркменістан” використовувалися вже стандартні назви днів і місяців. Першим проявом падіння культу особи стало перейменування вулиць, міст, селищ. Також поступово почався демонтаж  портретів і статуй Туркменбаші і членів його сім’ї. Загалом такі рішення позитивно вплинули на населення Туркменістану.[9]

Цю тенденцію до зниження ідеологічного “тиску” в політичній системі, якщо слідувати М. Веберу, можна назвати “рутінізацією” харизматичної влади. У міру “рутінізації” харизматичного режиму втручання держави у приватне життя людей буде слабшати. Важко припустити також, що новий лідер країни буде володіти специфічними рисами характеру свого попередника.[4]

Концентрація формальних і неформальних функцій – була очікуваним засобом зміцнення влади нового президента. Політична культура Туркменістану, що склалася за роки правління Туркменбаші з її частими кадровими перестановками, дає нам можливість зрозуміти безальтернативність обрання першої особи в країні. Виходить замкнуте коло, в якому президентові потрібні нові керівні функції для підтвердження свого статусу і демонстрації влади. Таким чином, ми бачимо що всі займані президентом пости є символічними. Однак патронажно-клієнтиські відносини, та соціальні мережі, які виконують роль кланів, змушують оточення президента  боятися не догодити йому, оскільки ніхто не хоче втрати своїх позицій при владі. В умовах певного балансу сил корумпованість режиму не тільки не ослабне, але, навпаки, в умовах ослаблення централізованого контролю може вийти на новий рівень. У той же час, корупція стане менш централізованою.

Проаналізувавши діяльність та реформи нового президента, можна виокремити певні тенденції, які будуть притаманні політичній системі Бердимухамедова:

Політичний режим який склався в Туркменістані є авторитарним за своїм типом, що збудований на неформальних зв’язках та кадровій нестабільності у вищих ешелонах влади. Політичний режим після Туркменбаші залишиться авторитарним, у той же час можна говорити, що при Бердимухамедову складеться більш олігархічна структура влади. Всі важливі рішення будуть не продуктом волі однієї людини, а результатом складних погоджень інтересів усередині колективного керівництва. Тому рішення ці будуть куди більш зобов’язуючими і не будуть настільки часто мінятися. Можливо режим почне еволюціонувати у бік більш інституціоналізованого олігархічного авторитаризму.

Політико-адміністративні структури при Туркменбаші характеризувалися високою корумпованістю, що носить централізований характер. Корупція після Ніязова через ослаблення режиму особистої влади може навіть підсилитися, але стане менш централізованою.

Фігура президента в Туркменістані була сакралізованою. В даний час вже йде процес дескаралізації. Туркменбаші як і раніше буде офіційно вшановуватись, але вже швидше як перший президент і засновник держави, а не як геній, пророк, і чудотворець.

Туркменістан відрізнявся безпрецедентним для пострадянського простору втручанням держави в приватне життя населення. Це зближує його з тоталітарними політичними системами. У міру “рутінізації” харизматичного режиму втручання держави в життя людей буде слабшати.

У Туркменістані за особистою ініціативою Туркменбаші були зруйновані системи освіти, соціального забезпечення і охорони здоров’я. Доступ громадськості до не санкціонованої владою інформації був максимально обмежений. Після смерті Туркменбаші відбувається часткове поліпшення ситуації, перш за все, в галузі освіти та соціального забезпечення. Можливим також є відкриття деяких каналів доступу інформації із зовнішнього світу (перш за все Інтернету).

Тиск політичного режиму штучно створив цілий прошарок населення, що складається з маргіналізованої сільської молоді, індоктринованої ідеологією “Рухнама”. Прихід до влади нових еліт, які розпочали процес “дерухнамізації” і нейтралізації туркменських “хунвейбінів”, наприклад на користь власних дітей, які отримали освіту за кордоном.

Отже, бачимо, що політичні процеси які відбуваються у сучасному Туркменістані  пов’язані зі зміною ідеологічних інститутів та неформальних зв’язків. На відміну від режиму Туркменбаші, новий режим характеризувався децентралізацією та бюрократизацією, що в свою чергу зробило більш важливим регіональне лідерство. Це породжує дещо іншу, нову систему відносин, яка помітно впливає на політичний режим в країні, хоча він і досі залишається авторитарним.

Список використаної літератури:

1. Лясота Л. Соціальні мережі та неформальні практики у політичному дизайні пострадянських суспільств [Електронний ресурс] // Політичний менеджмент. – №4. – Режим доступу до статті.: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=59&c=1312. – Назва з екрану
2. Аман Є. Бердымухаммедов – не сирота. Родня потянулась к “золотому трону” [електронний ресурс] / Аман Є. – режим доступу до ст.: http://www.centrasia.ru/newsa.php?st=1180696620. – назва з екрану
3. Горак С. Туркменистан после Туркменбаши [електронний ресурс] / Горак С. – режим доступу до ст.: http://www.politex.info/content/view/382/30/. – Назва з екрану
4. Горак С. “Великое возрождение”: продолжение идеологической традиции Туркменистана [електронний ресурс] / Горак С. – режим доступу до ст.: http://www.politex.info/content/view/600/30/. – Назва з екрану
5. Казанцев А. Перспективы эволюции политического режима в Туркменистане после Туркменбаши (проблемы демократизации и соблюдения прав человека) [електронний ресурс] / Казанцев А. – режим доступу до ст.: http://www.ia-centr.ru/archive/public_detailsaf9f-2.html?id=355. – назва з екрану
6. Сидоров О. Туркменистан на старте президентской гонки [електронний ресурс] / Сидоров О. – режим доступу до ст.: http://www.ia-centr.ru/archive/public_detailsae0c.html?id=272. – Назва з екрану
7. Улунян А. Туркменистан после Ниязова: власть бюрократии вместо несостоявшегося диктата «силовиков»? [електронний ресурс] / Улунян А. – режим доступу до ст.: http://www.ia-centr.ru/archive/public_detailsa475.html?id=1107. – Назва з екрану
8. Blank S. Turkmenistan And Central Asia After Niyazov [Electronic resource] / Blank S. – Mode of access: http:// www.strategicstudiesinstitute.army.mil/pdffiles/PUB791.pdf. – Title from the screen
9. Horak S., Sir J. Dismantling Totalitarianism? Turkmenistan under Berdimuhamedow [Electronic resource] / Horak S., Sir J. – Mode of access: http://edoc.bibliothek.uni-halle.de:8291/servlets/MCRFileNodeServlet/HALCoRe_derivate_00003205/js09turkmenistanunder.pdf.  – Title from the screen

Науковий керівник:

Лебедюк Віталій Миколайович

викладач

Факультет політико-інформаційного менеджменту

Інші записи:

Андрій Дзюба Студентські публікації, Факультету політико-інформаційного менеджменту