ВИЗНАЧЕННЯ КОНФІГУРАЦІЇ ПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ НА ПРИКЛАДІ МОДЕЛІ ТРИКУТНИКА НАГАЯМИ

У статті досліджується партійна система України за допомогою кількісних методів, а саме трикутника Нагаями та  ефективного числа політичних партій парламентського рівня. Розглядаються теоретичні аспекти методології, запропонованої західними вченими. Аналізуються особливості трансформацій партійної системи України, в період парламентських виборів 1994, 1998, 2002, 2006 та 2007 років. Описується сучасний тип української багатопартійності та робиться спроба простежити тенденцію щодо майбутніх змін на шляху консолідації партійної системи України.

The party system of Ukraine has been researched with help of the quantative methods and particularly the Nagayama triangle and effective number of the parliamentary level political parties. Theoretical aspects of the methodology introduced by the western scientists have been studies. Peculiarities of the Ukrainian party system transformation during the period of the parliamentary election of 1994, 1998, 2002, 2006 and 2007 have been analyzed. Modern type of the Ukrainian party system has been described and an attempt to follow a tendency of the future changes on the way of the Ukrainian party system consolidation has been made.

Тема розвитку партійної системи в Україні особливо актуальна на сучасному етапі трансформаційних перетворень у нашій країні, адже відомо, що становлення багатопартійної системи, розміщення партій та різні конфігурації їх об’єднань на політичному ландшафті країни, будучи одним із критеріїв розвиненої політичної системи суспільства та її атрибутів, існують лише в демократичних країнах з належним правовим регулюванням та наявністю громадянського суспільства. Не менш важливим завданням є визначення типу партійної системи України, адже від її консолідованості та ефективності, за умов парламентсько-президентської республіки, залежить стабільність та зростання держави загалом. В даній роботі ми пропонуємо новітній метод визначення конфігурації партійної системи – модель трикутника Нагаями, що користується великою популярністю серед західних вчених, проте у працях вітчизняних дослідників використовується в поодиноких випадках. На жаль, нам також невідомий жодний український вчений, який би застосовував згадану методологію у своїх роботах. Відповідно використання запропонованої методології представляє собою особливу цінність, адже дозволяє визначити конфігурацію партійної системи України, спираючись не лише на якісні методи, а ще й на кількісні.

Основновоположними джерелами, на які ми опирались під час написання статті були праці професора Єльського університету Р.Таагапери та професора Кембріджського університету Б.Грофмана.

Метою дослідження є здійснення аналізу особливостей процесу трансформації партійної системи України за роки незалежності за допомогою кількісної методології.

Реалізація поставленої мети дослідження зумовила необхідність розв’язання таких завдань:

  • ознайомитися із основними засадами кількісної методології для визначення конфігурації партійної системи, зокрема моделлю трикутника Нагаями;
  • визначити особливості трансформації партійної системи України опираючись на результати парламентських виборів;
  • виявити тенденції та перспективи подальшого розвитку партійної системи в Україні.

Політичні партії є важливими політичними інститутами, елементами політичної системи суспільства. Вони виражають інтереси соціальних спільностей і виступають головною ланкою, яка пов’язує громадянське суспільство з державою, забезпечує представництво соціальних інтересів у політичній сфері суспільства. Багатоманітність соціальних інтересів зумовлює наявність у суспільстві різних політичних партій. У взаємодії – співробітництві чи боротьбі – між собою, вони прагнуть до завоювання (найчастіше за допомогою виборів), утримання й використання державної влади. Перемога тієї чи іншої політичної партії на виборах створює можливість використання державних посад для утвердження її лінії у вирішенні економічних, соціальних і політичних питань. Боротьба політичних партій і свобода виборів є важливими засадами демократичного суспільства. І саме активно функціонуючи та взаємодіючи із інститутами держави на населенням партії утворюють партійну систему. Тобто партійна система розглядає партії через призму їх залучення до механізмів державної влади.

Партійна система України характеризується нестійкістю та невизначеністю, адже переважна більшість українських партій не відповідає критеріям класичних партій, якими є: наявність керованої організації, що пронизує суспільство, має ідеологію, яка привертає потенційних прихильників, і лідера, який уособлює партію і здійснює реальне керівництво нею; ефективна діяльність цієї організації з відстоювання інтересів своїх членів і ймовірних прихильників; достатня кількість прихильників, які легально підтримують своїми діями цю організацію [2, 29].

Проаналізуємо партійну систему України виходячи із хронологій парламентських виборів, а саме партійного наповнення Верховної Ради. Вдаватимемось до кількісної методології, зокрема вирахуємо ефективне число партій на парламентському рівні та графічно зобразимо формат партійного змагання, за допомогою моделі трикутника Нагаями. На основі отриманих результатів варто зробити висновок про тип партійної системи України.

Трикутник Нагаями – це модель, за допомогою якої графічно зображається розподіл позиції між двома найвпливовішими конкурентами. Аналізуючи партійну систему, дану модель варто інтерпретувати наступним чином: це схематичне відображення простору змагання між партією, що здобула максимальну кількість голосів виборців та другою в рейтингу політичною силою. За допомогою даної моделі схематично можемо визначити відстань від „еквілібріуму Дюверже” (коли всі голоси дістаються тільки двом партіям/кандидатам).

Дана модель є відносно новою, адже була вперше запропонована та використана Масао Нагаямою (Nagayama Masao) 1997 року. А починаючи з 2000их років користується популярністю серед зарубіжних дослідників. У своїй праці „Як працюють закони Дюверже в Італії (‘Duverger’s Law Is Working in Italy’)” 2001 року Стівен Рід (Steven R. Reed) використав трикутник Нагаями для визначення реального впливу кандидатів в одномандатних округах на виборах 1994 та 1996 років. За допомогою графічних зображень він показав трансформацію партійної системи в напрямку від багатопартійності (1994 рік) до двохпартійної системи,але все ж із порівняно сильною третьою партією (1996 рік). Також С.Рід досліджував партійну систему Японії [5].

Застосування даної методології присутнє і у працях Райна Таагапери (Taagepera Rein), який є професором політичних наук у Каліфорнійському університеті. Автор показав як область потенційного застосування моделі „трикутника Нагаями” може бути значно розширена. Порівнював партійні системи Франції, Великобританії та США.

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Дещо нову модифікацію трикутника Нагаями запропонували 2004 року колектив авторів  (професори політичних наук та соціології університетів Каліфорнії, Флоренції та Луїзіани) на чолі із Бернардом Грофманом (Grofman Bernard) та Роберто Далімонте (Roberto D’Alimonte), Алесандро Чіарамонте (Alessandro Chiaramonte), Скотом Фельдом (Scott L. Feld) у статті „Порівняння та протиставлення  щодо використання двох графічних інструментів для опису зразків багатопартійного змагання: діаграми Нагаями та простого представництва (рівносторонній трикутник)” (‘Comparing and Contrasting the uses of Two Graphical Tools for Displaying Patterns of Multiparty Competition: Nagayama Diagrams and Simplex Representations’). У даній праці дослідники сегментували запропонований Нагаямою трикутник на вісім частин, з метою детальнішого аналізу партійної системи. Аналізували, схоже до С.Ріда, вибори в італійських одномандатних округах 1994, 1996 та 2001 років. Автори емпірично довели можливість застосування даної моделі як щодо виборів за мажоритарною, змішаною та пропорційною системою. Основні підрахунки ведуться на локальних рівнях (наприклад, виборчих округах) потім зіставляються із загальнонаціональними результатами голосування. Як показує практика, тенденцію краще прослідковувати на місцевих рівнях [4].

Отож повернемося до пояснення суті трикутника Нагаями. Для початку уточнимо для чого ж він застосовується у політичних дослідженнях. Головне призначення моделі – графічно зобразити поле конкуренції між двома лідируючими партіями в окрузі, що дасть змогу судити про присутній в країні різновид партійної системи. Будується трикутник наступним чином: у прямокутній системі координат по осі абсцис (Х) відкладаються результати лідируючої партії, враховуючи що максимально вона може набрати 100% голосів виборців (абсолютний лідер), по осі ординат (У) – відсоток голосів, що набрала друга політична сила. Враховуючи, що ми розглядаємо результати голосування лише двох партій, то друга може набрати максимум 50% голосів (пропорція 50% на 50%; ідеальна двопартійність та абсолютний „еквілібріум Дюверже”), тому що вона друга в рейтингу і її результати мають бути меншими за першу (наприклад, 50%+1 голос вона набрати не може, бо автоматично перетвориться на переможну партію). Важливо також зазначити, що при побудові графіка ми порівнюємо не дві одних і тих же політичних сил, а просто ті партії, які користуються найбільшою підтримкою у визначеному регіоні (тобто партії можуть бути різні). Це пояснюється тим, що першочерговим нашим завданням є саме простежити тенденцію у напрямку формування в країні двопартійності, а не описати вплив та популярність окремих політичних сил [3].

Графік має такий вигляд:

Рис. 1

На рис. 1 вершина В є точкою „еквілібріуму Дюверже”, тобто у ній дві лідируючі партії набирають по 50% голосів. За таких умов формується ідеальна двопартійність. Відхилення від точки В в напрямку до точки С символізує моноцентричний формат змагання (тобто рівень підтримки однієї партії суттєво перевищує інший), а до точки А – поліцентризм, тобто обидві лідируючі партій набирають незначну кількість голосів, а переможна партія набирає лише відносну більшість голосів, а не абсолютну (>=50).

На діаграмі в чітко представленні кількісні показники, що характеризують формат електорального змагання і дозволяють оцінити як сумарну долю голосів, отриманих першими двома політичними партіями, так і різницю їх результатів. Сумарна доля фіксує загальну вагу фіналістів в порівнянні з рештою учасників виборчої гонки, що важливо при ідентифікації біполярного (сума дорівнює 100%) та поліцентричного формату. В свою чергу, різниця в результатах вказує на кількісний відрив переможця від суперників, без чого неможливо ідентифікувати моноцентричний формат змагання. І чим більший відрив тим вираженішою є однопартійність.

Так як „еквілібріум Дюверже” явище малопоширене, в більшості випадків зустрічаються комбінації моно-та поліцентризму, тому чіткість виділення меж між двома згаданими форматами змагання має для нас принципове значення.  В даному випадку адекватніше аналізує ситуацію модифікована версія трикутника Нагаями Б. Гофмана та його колег. Ці автори, як уже зазначалося, запропонували розділити трикутник на сегменти з різними комбінаціями процентних часток голосів, відданих за першу та другу партію, виділивши тим самим області із порівняно однорідними форматами змагання [6].

Сегментований трикутник Нагаями має наступний вигляд:

Рис. 2

За допомогою медіани трикутника АВС та ще чотирьох допоміжних ліній трикутник Нагаями ділиться на 8 сегментів, які симетричні відносно медіани. Умовно кожному сегменту присвоюється відповідна буква. У правій частині трикутника (область А+В+С+D) партія – переможець набирає більше 50% голосів, в лівій (область Н+G+F+E) – отримує менше половини голосів.

У сегментах Н+А+В+С розташовуються округи зі слабкими третіми партіями і фіналісти розділяють між собою більшість голосів виборців. Сектор С позначає ситуацію абсолютного домінування однієї партії, яка отримує 80% і більше голосів електорату.

Область A+H+G+F  можна назвати „конкурентною”, бо в ній відбувається інтенсивне змагання, як мінімум між двома партіями. Сегмент F характеризується атомізованою багатопартійністю, де максимально можлива підтримка партії становить лише 20% голосів.

В районі вершини трикутника (сегменти А+Н) концентруються випадки з біполярним форматом змагання та слабкими (або зовсім відсутніми) третіми політичними силами.

В області D+E дві перших політичних партії не домінують на електоральній арені і між ними немає інтенсивної боротьби. Тобто становище таких політичних сил є нестабільним і часто змінним в залежності від обставин. Даний сектор – це наче проміжна зона між тенденціями до сформованої та консолідованої одно-, дво- та багатопартійної системи.

Отож, знаючи процентні долі голосів, відданих за перші дві політичні сили, можна співвіднести  досліджуваний округ з одним із сегментів трикутника Нагаями, визначивши його наближеність до біполярності, моно- чи полі центризму. При цьому сукупний розподіл округів на графіку дозволяє виявити загальний тренд трансформації форматів змагання уже в масштабах держави.

Перші парламентські вибори в незалежній Україні відбулися весною 1994 року за мажоритарною виборчою системою. Тому роль партій під час даних виборів була мінімальною, проте умовно та для подальшого порівняння визначимо ефективне число партій для парламенту України І скликання, виходячи з того які партій представляли депутати в одномандатних округах. Всього у Верховній Раді станом на 1994 рік було представлено п’ятнадцять політичних сил. Враховуючи відсоткову пропорцію представників усіх партій, ефективне їх число становить 14 політичних сил. Партій характеризувалися не чіткою структурою, поганою організацією та мало впливовістю. Для прикладу,з 14 партій, представлених на той час в парламенті, лише 6 (КПУ, НРУ, СПУ, УРП, КУН, ПТ) офіційно висунули своїх кандидатів на посаду прем’єр-міністра. Показовими були і результати виборів до місцевих рад. Лише найбільші і найорганізованіші партії (КПУ, СелПУ, НРУ, УРП, СПУ, КУН, ДемПУ) змогли на цьому рівні висунути і провести до них своїх кандидатів. Серед депутатів місцевих рад – членів партій 52 % входили в КПУ, 13 % – в НРУ, 12 % – в СелПУ, 6 % – в УРП, 5 % – в СПУ, 4 % – в КУН, 2 % – в ДемПУ. При цьому варто зазначити, що частка партійних депутатів у місцевих радах не перевищувала 4,7 % [1, 62]. В результаті політичні партії як суб’єкти політичного процесу були виключені з системи прийняття управлінських рішень, а їх вплив на формування державної політики було зведено до мінімуму.

Наступні парламентські вибори 1998 року відбувалися уже за змішаною виборчою системою, тобто половина депутатів обиралося за мажоритарною системою в одномандатних округах, а решта 225 депутатів відповідно до пропорційної системи по закритих партійних списках. У Верховну Раду пройшло дев’ять політичних партій та блоків, тоді як ефективним числом партій на парламентському рівні було 11. Про формат партійної системи судитимемо за допомогою моделі трикутника Нагаями, що показує електоральні преференції на обласному рівні, а із їх сукупності можемо зробити висновок про конфігурацію партійної системи на загальнодержавному рівні.

Рис. 3

Аналізуючи графік, варто зазначити, що в результаті парламентських виборів 1998 року простежується тенденція до багатопартійності, про що також свідчить порівняно високе значення ефективного числа партій (11). Бачимо також, що в жодній області лідируюча партія не набрала більше 50% голосів, тим більше не спостерігався „еквілібріум Дюверже”. Підтримка партій була дуже слабкою, тому хоча формально з початком незалежності України і були закладені підвалини до багатопартійною системи, проте вона не стала консолідованою, тому що партій не мали стабільного електорату та не використовували легальні методи боротьби за державну владу, тому рано чи пізно покидали політичну сцену. В даний період це перш за все стосується Народного Руху України та Партій зелених. Це демонструє нам наступна діаграма, що графічно зображає результати парламентських виборів 2002 року, які також проводилися за змішаною виборчою системою.

Рис. 4

На графіку помітні зміни електоральних вподобань населення порівняно із 1998 роком. У п’яти областях з’явилася партія-лідер, що отримала більше 50% голосів. Проте тенденція до багатопартійності досі зберігається, хоча і частина округів знаходиться в області домінування однієї партії. Зменшилося також ефективне число партій парламентського рівня до 8 політичних сил. Сектор двопартійності залишається пустим, як і після попередніх виборів. Звертаючись до вище запропонованих класифікацій партійних систем, можемо охарактеризувати як багатопартійна система, але малих та порівняно маловпливових партій. Ще одним аргументом на користь багатопартійної системи є коаліційний спосіб формування парламентської більшості, що є основною ознакою багатопартійної системи, адже відображає взаємодію між найвпливовішими в країні політичними партіями задля володіння державною владою.

Ще більше відхилився формат партійної конкуренції від чистої багатопартійності після парламентських виборів 2006 року. За результатами яких знову ж таки знизився показник ефективної кількості політичних партій на парламентському рівні, до 5-6 політичних сил. Тобто спостерігається стала тенденція до зменшення ефективного числа політичних партій, що представленні у Верховний Раді. Посилаючись на модель трикутника Нагаями (Рис. 5) ми бачимо що преференції виборців розподілились наступним чином: приблизно  половині областей спостерігається чітка багатопартійність, а інша половина областей характеризується ідеологічною невизначеністю, тобто переваги електорату в даному секторі є нестійкими і найбільш вірогідніше, що під час наступних виборів вони трансформуються в напрямку моно- або біпартійності.

Рис. 5

У більшій половині областей (15) дві лідируючі партій набрали в сумі більше 65% голосів, що вже свідчить про формування системи середніх партій (за П.Маєром), тоді як на парламентському рівні партії-переможці – Партія регіонів та блок Юлії Тимошенко набирають в сумі лише 55% голосів електорату.

Після останніх позачергових парламентських виборів 2007 року ситуація знову змінилася, проте в передбаченому нами напрямку. Ефективне число партій зменшилося до чотирьох. Дві лідируючі партій залишитися тими ж самими – Партія регіонів та блок Юлії Тимошенко, проте на цей раз вони в сумі вже набрали 65% голосів, що свідчить про завершення етапу формування системи середніх партій. А відповідно до діаграми трикутника Нагаями (Рис. 6) ми бачимо, що практично  всіх областях дві лідируючі сили набирають в сумі 65% і більше голосів.

Рис. 6

Цікаво також, що за результатами виборів 2007 року область чіткої багатопартійності залишилася пустою, за виключенням чотирьох областей, тоді як більшість областей знаходиться у секторі невизначеності, проте максимально наближені до двопартійності. І вперше за всю історію парламентських виборів в Україні дві області опинилися в зоні біпартійності. Схожа ситуація на загальнодержавному рівні означала б формування партійної системи німецького зразка – двох-з половиною партій. Відмінністю є те, що у Верховну Раду VI скликання потрапило не три політичних сили, а п’ять, і для коаліційної більшості в парламенті недостатньо об’єднання однієї з лідируючих партії із будь-якою однією іншою із решти трьох. Виходячи виключно із запропонованої моделі трикутника Нагаями можемо припустити, що на наступних парламентських виборах уже значна частина областей знаходитиметься в секторі двопартійності, тоді як область багато- та однопартійності будуть практично не заповненими. Дана тенденція свідчить про укрупнення основних політичних сил, збільшення їх підтримки серед населення, за потреби – об’єднання в політичні блоки, що призводить до зменшення числа впливових партій, а в окремих випадках – заміни одних політичних сил на інші (наприклад, умовно можемо припустити, що за результатами наступних парламентських виборів на заміну Комуністичної чи Соціалістичної партій України в парламент пройдуть такі політичні сили як „Фронт змін”, ВО „Свобода”, та ін.). Відповідно обмежуються рамки багатопартійної системи. На нашу думку, сучасну партійну систему варто охарактеризувати як партійну систему обмеженого плюралізму (відповідно до класифікації Дж. Сарторі), адже хоча в країні існує велика кількість політичних партій, проте у парламенті представлено лише 5, при чому лідируючі партії ідеологічно практично не відрізняються одна від одної.

Висновки

Отож, партійна система України від періоду здобуття нею незалежності і до сьогодні зазнала чисельних змін. Формат партійної конкуренції змінився із багатопартійності атомізованого типу до системи обмеженого плюралізму. За допомогою моделі трикутника нагаями ми простежили еволюцію партійної системи України через призму одно-, дво- та багатопартійності. Дійшли висновку, що протягом всього досліджуваного проміжку часу проявилася чітка тенденція до укрупнення ролі та впливу кількості партій, що проходять у парламент. З перших років незалежності утвердилася багатопартійна система, яка надалі лише змінювала свій формат, переважно у напрямку зменшення кількості партій, що долали виборчий бар’єр. Поступово партійна система перетворюється із системи малих партій на систему середніх партій. На основі проведеного дослідження можна зробити прогноз, що в подальшому майбутньому збережеться згадана тенденція і партійна система України консолідується як система поміркованого плюралізму, із впливовими 3-5 політичними партіями. Проте за умов політичної нестабільності в країні, ототожнення політичної партій з її лідером, застосування політичними силами різноманітних піар-заходів можлива постійна зміна партій, які проходитимуть у парламент, хоча лідируючі партії своїх позицій суттєво не втратять.

Список використаної літератури:

  1. Процик О., Замніус В. Законодавчий процес в Україні: спроба кількісного аналізу // Часопис „Парламент”, № 1, 2003. – ст. 54-67
  2. Рагозин Н. Развитие партийной системы Украины // Полис. № 1, 2004. – ст.24-35
  3. Ягомская Н., Лихтенштейн А. 2003. Закон Дюверже и система относительного большинства на думских выборах//dlib.eastview.com
  4. Grofman B., D’Alimonte R., Chiaramonte A., Feld S. Comparing and Contrasting the uses of Two Graphical Tools for Displaying Patterns of Multiparty Competition: Nagayama Diagrams and Simplex Representations // www.sagepublications.com
  5. Nagayama, Masao (1997) The Present and Future of Single-Member Districts. Presented at the Annual Conference of the Japan Political Science Association, September 4–6 (cited in Reed, 2001)//cps.sagepub.com
  6. Taagepera R. Extension of the nagayama triangle for visualization of party strengths// www.sagepublications.com

Інші записи:

    Не знайдено

Студентські публікації, Факультету політико-інформаційного менеджменту

  • Посилання
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю