Роль внутрішніх текстів у драмі “Не Медея” Ю.Тарнавського

3151354666_987fd262b3

У сучасному літературознавстві дослідження поняття тексту усе частіше спирається на концепції коду, повідомлення, знаку. У своїй праці “Текст у тексті” Ю.Лотман подав наступне визначення терміну: “Текст – це механізм, утворений як система різних семіотичних просторів, у континуумі яких циркулює деяке вихідне повідомлення.” [5, 432] Науковець розглядає текст не як іманентну структуру, що містить у собі закладений автором зміст, а як “генератор” нового смислу. Аби текст працював, необхідно ввести зовнішній текст, який трансформується і утворює нове повідомлення. Виникає явище “тексту у тексті”, тобто “особлива риторична побудова, у якій відмінність у закодованості різних частин тексту стає виявленим чинником авторської побудови і читацького сприйняття тексту.” [5, 436] На межі інтерпретування двох текстів породжується смисл твору.

Відомий семіотик відмічає існування між мовою і текстами проміжної “ланки-тексту-коду”. Цей ключовий текст може бути усвідомленим і слугувати ідеальним зразком ( “Енеїда” Вергілія) або ж залишитись неусвідомленим та існувати у вигляді варіантів у різних творах (міфи). Між цими текстами виникає “дзеркальність, однак те, що здається реальним об’єктом, виступає тільки як спотворене відображення того, що нам здавалось відображенням.” [5, 439] Відбувається постійна гра реального та фікції, тобто текст удає реальність і водночас він є витвором уяви автора. Прочитання більшості сучасних творів та інтерпретування тих значень, які закладені у текстах, неможливе без урахування явища “текстів у тексті”. Зокрема, йдеться про твір Ю. Тарнавського “Не Медея”.

<!–[if gte vml 1]> <![endif]–><!–[if !vml]–><!–[endif]–>

Метою даної статі є дослідити, застосовуючи метод міфологічної критики, трансформацію античного міфу про Медею та трагедії Еврипіда в драмі Ю.Тарнавського “Не Медея”. Поставлено відповідні завдання: виявити відмінні і схожі риси в образах античної і постмодерної героїнь, дослідити композиційну роль текстів у тексті.

Слід зазначити, що драма перебуває в центрі уваги літературознавців. Н.Зборовська аналізувала жіночий образ “Не Медеї” через призму феміністичної критики і вивела такі риси як жорстокість, підлість, злочинність, смертоносність головної героїні. Дослідниця вважає, що основним мотивом драми є “старогрецька метафорика жінки як зрадниці-вбивці-повії (комплекс Клітемнестри-Медеї).” [4, 122]. Т.Гундорова розглядала драму як текст-конструкцію, в якому представлено “андрогінне тіло чоловіко-жінки”. [2, 20] На думку літературознавця, це представлення накладається на “дзеркальне повторення-відображення універсальної драми Чоловіка і Жінки в “Мульті Медеї” (тексті в тексті).” [2, 20] Л. Зелінська відшукувала античні алюзії в розвитку теми вбивства любові у “Не Медеї”. Дослідниця зазначає, що “Деградація людини (за шкалою чеснот, яку автор бере з античності) і болісно трагічне співпереживання в процесі її очищення та смерті, а не жорстокий моральний осуд, – ось головний концепт Ю.Тарнавського, вміщений у реконструкцію “Не Медеї”. [5, 131]. Проте у цих дослідженнях не було приділено детальної уваги до аналізу чотирьох верлібрів та монодрами “Мульті Медея”, вміщених у творі.

Драма “Не Медея” Ю.Тарнавського зазнала впливу класичної грецької трагедії, що більшою чи меншою мірою проявляється у змісті та формі п’єси. Автор експериментує із законами театру, переносячи основну дію за лаштунки або перетворюючи її на оповідь. До того ж сам текст “Не Медеї” насичений посиланнями на інші літературні твори (“Агамемнон” Есхіла) чи фільми (“Орфей” Ж.Кокто), обігруванням образів (Лореляй), східних тем (самурайський кодекс честі). Особливе смислове навантаження несуть “тексти” у тексті, своєрідні вставки (білі вірші, вистава “Мульті Медея” , телефонні розмови).

Як вже зазначалося, Ю.Тарнавський приділяє увагу епізації п’єси: дія зводиться до переказу розповіді, почутої по телефону, діалоги зникають з драми. Розмова у “Не Медеї” – це переповідання головним героєм Чоловіком, якого грає актриса, реплік інших персонажів. “Чоловік (до Медеї): Це тому, що я не можу погодитися зі своєю долею./ Павза./ Чоловік (до глядачів): Каже, що це погано, бо долі не можна вибирати, як не можна вибирати батьків.” [6, 139] Необхідно відмітити, що згідно з задумом автора персонаж твору – жінка – перевтілюється у чоловіка, кохання якого вона вбила, щоб пережити його біль та страждання і таким чином спокутувати свій гріх.

В п’єсі є чотири яви, де звучать поезії. Слід звернути увагу на те, що давньогрецькі трагедії, як правило, повністю писалися метричним віршуванням. У “Не Медеї” ж ліриці відведено місце лише в чотирьох епізодах. Ці частини відіграють роль певного підсумку телефонних розмов, що наводить на думку про їхню спорідненість із еподом чи коротким приспівом – однією із семи головних складових античної трагедії. Ця відміна в еллінських драматургів виконувалася хором, а Ю.Тарнавський доручає цю місію головному герою. Тому назвати ці розділи еподом можна лише умовно.

Чоловік “сухим, діловим голосом, немов читає листу цифр” [6, 117] виголошує вірш – насправді ж він, як прискіпливий вчений, проводить дослідження деградації жінки в очах закоханого у неї. Дослід складається із чотирьох етапів, кожен з яких описує певну фазу вищезгаданого процесу. Вперше лірична героїня з’являється на мармурових сходах як розкішна древня статуя – вічний еталон жіночої краси. Це та сама блондинка з першої телефонної розмови. Її видає волосся – “thick golden” [7, 7] – густе золотаве. (В україномовному варіанті п’єси – “буйне розпущене” [6, 117]. )

Сповнена гідності вона високо закидає голову. Та Чоловіка вражає не стільки чарівна постать, скільки її незвичайні сині очі, які “вітер куйовдить”, ніби переплутавши з небом. В цій безмежній синяві віддзеркалюється душевний спокій, надійність, врівноваженість, чистота та благородність жінки, адже саме з цими якостями завжди асоціювався синій колір. Здається, що на верху тих сходів вона досягла комфортного стану та задоволеності. Та гармонію буття жінки порушує довколишній пейзаж. Він ніби оживає і прагне за будь-яку ціну торкнутись поцілунком до прекрасної незнайомки, бо вірить, що отримає таким чином благословення богині: “краєвид / поділив себе / на три / квадрати / хоче стати сторчма / на червонім трикутнику / її уст.” [6, 117]

Авторські права належать автору статті на www.naub.org.ua

Повторювана цифра “три” ще раз вказує на божественне начало, що творить буття. А червоний колір – колір життя та енергії – вказує на те, що поцілунок – це не просто висловлення захоплення, а єднання жінки та чоловіка, неба і землі (недарма слово “краєвид” саме чоловічого роду), що дає початок новому існуванню. Адже краєвид ділить себе, майже знищує власне “я” для того, щоб відродитися знову в іншій іпостасі.

Другий вірш зображує ту ж саму ліричну героїню з мармурових сходів, що опинилася на такій висоті, бажаючи підкорити певну ціль. Здобувши її, жінка не заспокоїлась і, ніби захворівши кар’єризмом, прагне “сягнути дальше, вище” [6, 120]. У цьому контексті мармурові сходи є символом сходження на вершину особистого успіху, досягнення слави, своєрідним Олімпом.

Портрет жінки вже не передає гармонійних почуттів поета, на ньому з’являються плями брутальності – перші провісники змін. (Якщо говорити про те, що чотири вірші складають собою композиційно завершену поетичну мікродраму, то тоді перший вірш відіграє роль прологу, а другий – зав’язки). Синій колір її очей вже не чарує, а стає “неприродним”, від нього віє холодом. Чим глибшим, насиченішим цей колір є, тим більш авторитарно вона поводить себе. Вії стають утіленням жорстокості, здушивши краплю молока. Останній образ красномовно вказує на народження дитини. Разом з цим, виявляється, що жінка відмовляється бути матір’ю, заперечує своє першопризначення, стримує природні інстинкти. Тому молоко і стікає по щоці краплиною, як стікають сльози у відповідь на гірку, сумну подію. Можна провести паралель із міфом, де Медея, втікаючи від розправи розлючених коринфських жителів, кидає власних дітей біля вівтаря, на поталу юрбі.

У третьому вірші ситуація кардинально змінюється. Моральне падіння героїні відбувається вночі, що асоціюється в читача з темними непристойними справами (хоча у попередніх двох випадках автор не давав жодних вказівок щодо часу дій, репортаж по телефону передавав портрет чарівної дами у сонячному промінні).

Зміни торкнулися і місця подій – красуня опиняється “на верху брудних, кам’яних сходів.” [6, 129] Через скоєні в минулому злодіяння вона збивається із шляху слави і мармуру. У неї немає майбутнього, вона дивиться в “нікуди”. В цю мить їй світить лише мутна ліхтарня, на яку вона сперлася спиною – натяк на рід занять жінки – продаж свого тіла. Підтвердженням цьому може служити і авторизований переклад п’єси, де Ю.Тарнавський замість слова “мутна” використовує більш повнозначне “murky” [7, 14] – “не повністю відомий і підозрюваний в аморальності, нечесності”. Ще одним нагадуванням про колишні неодноразові зради стали її колись чудові, а зараз – “червоні, венеричні очі” [6, 129], з яких безперестанку тече гній – кара за втрачену краплю молока, що не виконала свого природного призначення.

У цьому вірші червоний колір набуває негативного забарвлення. Він вже не манить, як це було у першому верлібрі, а відштовхує від себе, попереджує про існування можливої небезпеки – венеричної хвороби, натякає на певну агресивність і неврівноваженість.

Звертає увагу на себе ще одна деталь – щоки жінки. Якщо на початку красуня випромінює здоров’я, багата ним, як земля, то згодом вона перетворюється на непривабливе створіння із “запалими” щоками. (В англомовному варіанті монодрами письменник використовує слово “sunken” [7, 14], що у перекладі означає “запалий внаслідок певної хвороби, голоду”.)

Отож, цей етап є найважливішим у дослідженні, адже описує кульмінацію падіння Прекрасної Дами. Перед слухачем постає образ жінки, що відмовилася бути матір’ю, прагнучи досягнути власного благополуччя, і врешті скотилася до проституції. Виникають сумніви, чи може жінка все ще викликати кохання, коли її справжня сутність була представлена світові. Настає кульмінаційна мить історії любові.

Четвертий вірш є розв’язкою сумної мікродрами. Вже немає на світі ні зрадниць, ні “тих, що були б плакали над ними.” [6, 131] Та на верху сходів пітьма не розвіюється. Це все, що залишили по собі люди зі сходів. А вочевидь, їх було немало, бо сходи хоча і кам’яні, все ж – стерті. Та жоден з них не міг відвернути трагедію – осквернення жінкою чоловічого кохання, яке навіть після смерті людей не може реінкарнуватись. Водночас темрява символізує пустку, що залишається в душі чоловіка після відкинення його любові. Таку істину виводить чоловік на останньому етапі дослідження. Роль неупередженого вченого йому не особливо вдається: кожного разу після декламування його обличчя приймає вираз глибокого болю, ніби він сам переживав описане.

Поетична мікродрама з точки зору цілісного задуму твору глибше пояснює почуття головного героя. У центрі драми жінка, яка через почуття провини і бажання відновити свою гідність стає чоловіком, кохання якого вона знищила. Поставивши себе на його місце, страждає від своєї агресії так, як переживав її зраду чоловік. Чотири вірші окреслюють комплекс провини жінки, образно узагальнюють її. “Цього разу його обличчя цілком мертве, без ніякого виразу. Та робить воно потрясаюче враження, ще більше, ніж найглибший біль.” [6, 131]

Паралельно розкриваючи головну тему, мікродрама допомагає читачеві краще усвідомити душевну трагедію головного персонажа, є своєрідним ключем до таємниці. Чотири верлібри органічно вписуються у текст твору. Вірш-зачин головний персонаж виголошує після першої телефонної комунікації. Ліричний настрій приспіву відповідає позитивному опису блондинки із попередньої відміни. Голубий колір очей об’єднує героїню поетичної мікродрами та жінку із телефонної розмови, вказує на їхню спорідненість чи навіть ідентифікує їх як одну особу. Наступні комунікації змальовують блондинку як м’ясожерку. У другому вірші письменник також додає негативних рис до образу ліричної героїні. Тобто автор починає нарощувати брутальність жінки і у основному творі, і в інвертованому. Надалі драматург зображує вбивство чоловіка, розчленування трупа, переносить дію комунікацій у місто, зокрема у готель, натякаючи на продаж жінкою свого тіла. Символи третього приспіву вказують на перетворення героїні у повію. Подальша розмова персонажа “Не Медеї”, маніпуляції з вазою, яка символізує нарцисизм, засвідчують смерть кохання Чоловіка, його байдужість до жінки. Водночас із останнього віршу лірична героїня також зникає, що підтверджує завершення морального самознищення жінки. Таким чином, верлібри постійно перегукуються із тематикою відмін твору, виступають як їх своєрідний підсумок.

“Медея” Еврипіда немає подібного вимальовування цілісної історії жіночої долі з окремих приспівів. Трагедія античного драматурга відкривається прологом, у якому няня двох маленьких дітей Медеї детально розповідає про колишні і нові події в долі своєї господині. Таким чином, вже з самого початку п’єси читача вводять у курс того, що відбувається. В той час, у драмі Ю. Тарнавського, висновки читач робить сам, на підставі “текстів” у тексті. Говорити про співвіднесеність чотирьох верлібрів із сюжетом міфу можна лише в контексті відмови жінки бути матір’ю, оскільки завданням поетичної мікродрами є не переосмислення міфологічної історії, а апелювання до почуттів читачів. Проте мікродрама перегукується із трагічним пафосом міфу.

Ще одним прикладом інсертованого тексту є вистава “Мульті Медея”. Одразу ж звертає увагу на себе назва цього мінітвору, яку драматург пояснює наступним чином: “Мульті” тому, що вона особа різноманітна, а “Медея” тому, що вона думає, що це вона.” [6, 132] Вже в цих іронічних словах міститься натяк на самообман героїні.

До початку цієї вистави автор лише нарощував злочинність жінки. “Мульті Медея” розпочинається одразу по завершенні поетичної мікродрами. Героїні, що перетворилася у чоловіка, важко прийняти власну смертоносність як факт. Щоб у читача не виникала думка про виправданість жорстокості жінки, драматург вводить мінідраму “Мульті Медея”. Таким чином, письменник порівнює поведінку своєї героїні із поведінкою героїні Еврипіда і, відповідно, міфу. На підтвердження цього у наступній після вистави дії автор описує страждання героїні, що врешті усвідомила власну злочинність. У цій відміні письменник ніби організовує репетицію майбутнього самогубства жінки, використовуючи червоне кімоно як натяк на кров. “Нарешті він падає долілиць на землю, качається по ній, все ще моделюючи кімоно, і вкінці затихає горілиць, з кімоном розпростертим під ним та здебільшого поруч. Виглядає він, немов лежить у калюжі крови.” [6, 137] Жінка прагне повністю очиститися від своєї провини через смерть.

Вистава розпочинається незвичайним виходом жінки: вона котиться зі сходів. Повторено той самий образ з поетичної мікродрами. Причина подібного вчинку криється в тому, що Мульті Медея жорстоко зневажена своїм чоловіком: “Ясон, покинув її з двійком діток, хлопчиків, задля юної дочки корінтського царя Креонта, ще й викинув їх з дому й проганяє з країни.” [6, 132] Отож, вихідні дані міфу у драмі не змінено: Ясон – все такий же егоїст і цинік, що порушує основний закон людського роду – закон правди і вірності. Причина його поведінки відома: він прагне влади.

Наратор коментує з іронією, що Мульті Медея сильно страждає. “Ось тепер, в неймовірній муці вона в’ється з одного кінця кімнати до другого…надіючись, що Бог – боги – на небі помітять її і зглянуться на неї.” [6, 133] Її побивання, валяння в ногах, прохання Ясона та Главки зглянутись на неї видаються награними. Здається, що жінка вже склала план помсти, та намагається його зараз приховати, вдаючи з себе нещасну і ображену. Про це свідчить перша мить її появи: “Довга сукня без рукавів, що щільно обтискає її тіло… З-за правого стегна виповзає рожева гадюка з срібним хребтом… Очі широко розчинені, міряються з простором, що перед ними, включаючи й мене з вами, якому очевидно не встояти перед таким подвійним ворогом.” [6, 132] Вигляд жінки говорить про її войовничість, гадюка ж – це не аксесуар до вбрання, а засіб здійснення небезпечного наміру. Еврипідівська Медея також маскувала себе перед коринфським царем. І античну героїню, і постмодерну споріднює прагнення помсти. Та кожна досягає мети різними шляхами. Як вже зазначалося, розігравши покору, давньогрецька Медея відсилає зі своїм чоловіком і дітьми вбрання суперниці, від якого та гине. Цей одяг стає причиною смерті і батька нареченої Ясона. Мульті Медея ж, скориставшись з постійних мігреней царівни, дарує їй через синів та Егея ліки – отруту. Доля корінтського царя у драмі Ю.Тарнавського залишається невідомою.

Є ще одна відмінність між двома персонажами. Антична героїня зважується на вбивство власних дітей. Позбавляючи свого чоловіка спадкоємців, вона мотивує свій вчинок прагненням приректи на загибель і вимирання весь рід Ясона. Подібне рішення дається їй нелегко. Вона розривається між материнським почуттям і бажанням помсти. Героїня Ю.Тарнавського без вагань кидає дітей напризволяще, на поталу людям Креонта (тут автор використовує варіант міфу, а не інтерпретацію Еврипіда).

Мульті Медея чинить те, за що осуджувала Ясона: вона зраджує своїх рідних. Скоївши їхніми руками злочин, жінка рятує лише власне життя. Підступність її вчинку підсилює сцена втішання її дітей Егеєм: “Каже він, що мати полетіла знайти собі союзників, щоб боротися проти своїх ворогів… І, що, як тільки це станеться, вона вернеться до них всіх і забере назавжди з собою.” [6, 136]

Епізод втечі Мульті Медеї заслуговує особливої уваги. Як відомо, в античні часи для підняття у повітря дійових осіб, які зображували богів, служила механо – своєрідний підйомний кран, прикріплений до стелі. “Бог з машини” часто виручав Еврипіда, коли дія не знаходила природної розв’язки. Зокрема, у “Медеї” головна героїня не змогла б врятуватися з Корінфа після свого злочину, якби її дід, бог сонця Геліос не послав їй колісницю. Ю.Тарнавський же перетворює цей декораційний засіб у суто сюжетний. Машина у “Не Медеї” представлена не як частина антуражу, а як елемент уяви глядачів. Організувавши вбивство, Мульті Медея користується запрошенням огрядного добродія і злітає у небо у неприродно синьому авто. Тобто, автомобіль – це осучаснений підйомний кран. Щодо літнього джентльмена, то це – майбутній цар і бог, а також “спонсор” Мульті Медеї. На це натякає автор, вкладаючи у вуста головному персонажу репліку: “Куди вони летять – на Олімп, між богів? До Америки? Хто знає? Та очевидно туди, де доля Мульті Медеї буде кращою, прекрасною.” [6, 136] Отож, жінка вирішує почати нове життя. Вона відкидає усе, що могло б зв’язувати її з минулим – дітей і навіть білизну. Єдине, про що забуває героїня, це те, що вона будує власне щастя на нещасті своїх рідних.

Отож, вистава “Мульті Медея” – своєрідне дзеркало головної героїні: вона – це не принципова і чесна Медея, а підступна і хитра Мульті Медея. Вистава є ще одним кроком жінки, що спокутує свою провину перед чоловіком, назустріч власному “я” та назустріч своїй долі. Водночас ця драма у драмі має і інше призначення. Про це пише сам автор: її “можна розглядати як критику певного престарілого стилю, що ще досі не цілком викорінився в сучаснім українськім театрі.” [6, 345] Очевидно, письменник мав на увазі пафосність, манірність, відкидання мистецьких експериментів, що притаманно в деякій мірі для традиційного українського театру. Згідно із ремаркою драматурга, мінідрама є пародією на постановки п’єс. Проте подібний висновок немає під собою достатнього підґрунтя, оскільки автор уникає більш розгорнутого коментаря щодо конкретних рис театру, які піддаються критиці.

Письменник скеровує три роди літератури в одному творі на зображення процесу спокутування і очищення від злочину вбивства кохання. Синтез поезії, прози та драми доповнює і розширює розуміння читачем не лише змісту твору, але й мотиву його претексту, тобто міфу. Водночас внаслідок цього об’єднання кожен із родів зазнає трансформації. Так, драма втрачає дієвість та видовищність, діалоги зникають зі сцени, що наближає мінідраму до епосу, оповіді. Притаманним їй елементом стає умовність. Лірика перетворюється на драму із складною композицією (зав’язкою, розвитком дії, кульмінацією та розв’язкою), зберігається хронологія подій на відносно обмеженому просторі. Але велику роль починають відігравати асоціативні зв’язки.

Драматург вводить у твір поетичну мікродраму із чотирьох віршів, що метафорично пов’язана із основною дією. Значення цих ліричних відступів, відсутніх у драмі Еврипіда, полягає в тому, щоб поглибити душевну трагедію головного персонажа. Вистава “Мульті Медея” – це своєрідне переповідання античного міфу, за допомогою якого письменник наголошує на усіх прихованих, непомітних на перший погляд, злочинах своєї героїні, вдало розкриває моральну тему зради через міфологічні образи.

Прочитання твору із застосуванням методу міфологічної критики має перспективу в сфері мистецьких і літературних експериментів.

Література

Гундорова Т. Де(Кон)струкції на тлі Чоловічого Тексту // Критика. – 1999, вересень. – С. 18 – 21.

Еврипід Трагедії / Переклад з давньогрецької А.Содомори та Б.Тена – К.: Основи, 1993. – 448 с.

Зборовська Н. Естетичне вбивство жінки (за новою книгою Ю.Тарнавського “6 х 0” ) // Сучасність. – 1999. – № 3. – С. 122-127.

Зелінська Л. Античність і постмодерн: “чорна” текстура подвійної рецепції жінки (за драмою Ю.Тарнавського “Не Медея”) // збірка матеріалів міжнародної конференції “Літературний дискурс: генезис, рецепція, інтерпретація…”. – За ред. Ю.І.Ковбасенка. – К., 2003. – С.131-141.

Лотман Ю. Текст у тексті // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття. – За ред. Марії Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – С.428-441.

Тарнавський Юрій 6 х 0. – К.: Родовід, 1989. – 360 с.

 

Інші записи:

    Не знайдено

Факультет міжнародних відносин

  • Посилання
  • куда пойти с ребенком в москве в выходные
    1. Коментарі відсутні.
    1. Зворотні посилання відсутні.

    Публікація статті Опублікувати свою статтю

    Проститутки на выезд в Москве, вика читать дальше.