Автор статті:

Смалюк Тарас Васильович

В статті досліджено розвиток договору банківського вкладу в різні історичні часи, також взято до уваги доктрину Швейцарії у визначенні договору банківського вкладу, встановлено правове регулювання та роль держави у врегулюванні договірних відносин сторін.

The article investigates the development contract of bank deposit at various times also taken into account in determining doctrine Switzerland treaty bank set regulation and role of government in resolving the parties’ contractual relationship.

На практиці договір банківського вкладу часто називають «депозитним». Поняття депозит походить від латинського слова «depositum», що означає «поклажа», «зберігання». В сучасній банківській практиці поняття «депозит» досить часто має більш широке значення, ніж слово синонім грошового вкладу. Наприклад, депозитні операції іноземних банків охоплюють протилежні за своєю правовою природою дії з різними видами активів.

Доктрина Швейцарії розрізняє наступні види банківських депозитних операції: а) закритий депозит (le depot ferme). Клієнт в цьому випадку передає банку річ в закритій чи запакованій  ємкості. Банк не може її відкрити, не зламавши пломбу чи печатку (договір зберігання); б) сейфовий депозит (le depot de coffer fort). Банкір надає в розпорядження своїх клієнтів броньований сейф, користування яким здійснюється клієнтами на власний розсуд с оплатою банку винагороди пропорційно строку договору (договір майнового найму, оренда); в) відкритий депозит (le depot ouvert). Клієнт передає банку цінні папери, не розміщуючи їх в закриту ємкість. Щодо правової природи відкритого депозиту то в швейцарській доктрині існують різні точки зору. Його розглядають як іррегулярне зберігання чи заклад;

Обмежений регулярний депозит. Відповідно до умов договору, укладеного з банком, клієнт передає йому цінні папери, номера яких не вказуються в договорі. Клієнт може вимагати повернення йому інших цінних паперів на ту ж грошову суму (договір іррегулярного зберігання).
Цифровий депозит. Відрізняється тим, що право розпоряджатись цим вкладом не залежить від імені конкретного володільця чи його особистості. Право розпоряджатись вкладом належить тому кому відомий номер чи відповідний ключ до рахунку (різновид грошового депозиту).[1]

Однак законодавство і банківська практика знають, головним чином, грошові депозити. Тому, в дослідженні ми обмежимось дослідженням договору банківського (грошового) вкладу.
Правовідносини за договором банківського вкладу на протязі тривалого проміжку часу видозмінювались в процесі становлення і розвитку кредитних організацій. На етапі зародження банківської справи гроші вкладали в банки в якості депозитів на тій умові, що ті ж самі монети, які були передані на зберігання, підлягали поверненню.[2]

Таким чином, в наведеній схемі поняття «депозит» відповідало своєму змісту. За послуги зберігач одержував плату. За клієнтом в свою чергу зберігалось право власності на внесені ними суми коштів і могли їх отримати в будь-який час. Банки не могли розпоряджатись вкладом отриманим на зберігання.[3]

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Г.П. Нєболсін писав: «Кожний російський і іноземний підданий може вкласти в банк золоту чи срібну монети, так само якби він вніс золото чи срібло в злитках, сумою не менше 150 рублів сріблом для зберігання в продовж певного проміжку часу, зі збігом якого вони повинні бути витребувані у банку вкладником. Такі вклади зберігаються в особливих ящиках чи скринях, з вказівкою на них імені вкладника і номера, під яким вони в банківських книгах і на яких проставлялась банківська печатка і печатка вкладника»[4].
Однак скоро банки помітили, що при більш чи менш міцній довірі до них широкого кола осіб загальна кількість вкладів майже не змінювалась: одні вклади повертають, інші поступали на зберігання. Звідси в банків виникла ідея використання грошовими коштами вкладників для своїх кредитних операцій.  Спочатку це мало прихований характер, так як банки не мали права роздавати довірені їм кошти. Потім, коли клієнти впевнились в цілковитій безпеці таких операцій, банки отримали можливість діяти відкрито. Вони стали залучати тимчасово вільні чужі кошти з метою використання їх в якості кредитних ресурсів. Вкладникам виплачувались проценти від суми вкладу. З врахуванням цього «операція вкладу» цілком змінила свій характер. Депозити на зберігання поступово перетворились на вклади для використання[5].

За часів Радянського Союзу порядок здійснення операцій по банківських вкладах регулювались Уставом Гострудсберкасс, яким виділяли такі види вкладів а) до витребування; б) строкові, які вносились на строк не менше 6 місяців; умовні, які укладались на імя третьої особи які мали право розпоряджатись ним за настання зазначеної умови (закінчення технікуму, досягнення повноліття); виграшні, які оплачувались не в вигляді процентної ставки, а у формі виграшів; на поточні рахунки, по яких гроші як третім особам, так і самому вкладнику видаються на основі виписаних чеків. Вклади оформлялись «сберегательными книжками» встановленого зразка, а при відкритті поточного рахунка видавались розрахункові і чекові книжки. Сберегательные книжки могли бути не лише іменними, але й на пред’явника. Громадяни могли мати велику кількість вкладних рахунків і могли вносити додатково гроші в будь-якій «сберкассе». Однак не допускалось відкриття одно вкладного рахунка на ім’я декількох вкладників. Строк зберігання вкладу був необмежений, а сума вкладу не могла бути меншою 50 копійок. В основному ставка процентів була 2-3% річних. Цікавим було те, що схоронність грошових сум як і інших цінностей, ввірених сберкассам гарантувалась Урядом СРСР. [6]

Оскільки банківські вклади є одним із основних джерел ресурсного забезпечення банків у будь-якій економіці світу, і Україна не виняток, – у загальній сумі зобов’язань банків банківські вклади становлять більше 50% – належне правове регулювання такого інструменту, як банківський вклад є конче важливим та стимулюючим чинником для розвитку банківської системи загалом.

Центральним актом правового регулювання договору банківського вкладу є Цивільний кодекс України від 2003 року, яким, зокрема, в главі 71 «Позика.Кредит.Банківський вклад» визначено поняття договору банківського вкладу, його істотні умови, вимоги до форми договору, поняття та розмір процентів на банківський вклад,  особливості договору банківського вкладу на користь третьої особи, поняття та суть ощадної книжки. Цивільним кодексом України, окрім перелічених положень, також визначено поняття договору, його укладення та виконання, визнання його недійсним, розірвання договору, відповідальність за невиконання договору та інші положення. При врегулюванні відносин банку з вкладником застосовуються норми про договір банківського рахунку  глави 72 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено главою 71 ЦКУ або не випливає із суті договору банківського вкладу. Так, за депозитним рахунком не можуть проводитися розрахункові операції за поставлені товари, виконані роботи або надані послуги. Правила про розрахунки, що містяться у главі 72 ЦКУ, не можуть застосовуватися при врегулюванні правовідносин за договором банківського вкладу.

Прийняття вкладу супроводжується відкриттям банківського вкладного рахунку. Порядок відкриття клієнту або визначеній ним особі депозитних (вкладних) рахунків здійснюється за умовами договору банківського вкладу, відповідно до банківського рахунку та Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492.

В Законі України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року наведено поняття договору банківського вкладу, визначено договір банківського вкладу як виключно банківську операцію, встановлено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати таку банківську операцію як приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб. Відповідно до Закону України «Про Національний банк України», встановлено, що банківські метали можуть бути предметом вкладу лише як монети вироблені з дорогоцінних металів.[7]

Не менш важливими засобами правового регулювання договору банківського вкладу є підзаконні акти: Постанови Правління Національного банку, положення, інструкції, рішення Адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних та юридичних осіб.

Правовідносини, що виникають при відкритті (закритті) клієнтам банків вкладних рахунків у національній та іноземній валюті регулюються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, яка затверджена постановою правління Національного банку України 12 листопада 2003 р. № 492.[8]

Важливим нормативно-правовим актом у сфері регулювання договірних відносин банківського депозиту є Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій, з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ від 03 грудня 2003 року №516. В даному підзаконному акті розтлумачено норми Цивільного кодексу України про порядок укладення, виконання, розірвання договору банківського вкладу.

В Україні створений та діє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, правовий режим якого визначається Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» і в якому передбачено порядок відшкодування вкладів. У врегулюванні діяльності вказаного Фонду мають значення рішення адміністративної ради Фонду.

Генезис договору банківського вкладу проходив від відносин щодо зберігання валюти в банку до сучасного розуміння договору банківського вкладу як самостійного виду зобовязань. На сьогоднішній день договір банківського вкладу має самостійну правову природу, яка є відмінною від договору збергінання, позики.

Очевидно, що на сьогоднішній день в банківській сфері має місце певне поєднання актів фінансового та цивільного права, що є негативом адже наслідком є домінування публічних відносин над приватними, що зрештою мало місце в СРСР і призвело до дефолту.

---

[1] Guggenhiem Daniel. Les contrats de la pratique bancaire Suisse. Geneve, 1981. P. 72 – 73; Lombardini Carlo. Droit bancaire Suisse. Schilthess Medias Juridiques SA. Zurich – Bale – Geneve, 2002. P. 431 – 444.

[2] Роде Э. Банки, биржи, валюты современного капитализма / Роде Э. – М.: Финансы и статистика, 1986. – С. 12-13.

[3] Дмитриев-Мамонов В.А., Евзлин З.П. Теория и практика коммерческого банка. Из дореволюционного опыта / Дмитриев-Мамонов В.А., Евзлин З.П. – М. Менатеп-Информ, 1992. – С.209.

[4] Неболсин Г.П. Банки и другие кредитные установления в России и иностранных землях. – М., Статут. 2000. –  С. 133.

[5] Дмитриев-Мамонов В.А., Евзлин З.П. Теория и практика коммерческого банка. Из дореволюционного опыта / Дмитриев-Мамонов В.А., Евзлин З.П. – М. Менатеп-Информ, 1992. – С.209.

[6] Иоффе О.С. Обязательственное право / Иоффе О.С. – М.: Юрид. Лит., 1975. – С. 666-667.

[7] Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999 року // Відомості Верховної Ради. – №29. – Ст. 238.

[8] Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання
і закриття рахунків у національній та іноземних валютах: Постанова
правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року:
[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z1172-03

Інші записи:

Смалюк Тарас Васильович Правничого факультету