Автор статті:

Кралюк Петро Михайлович

Маловідомою сторінкою нашої історії є боротьба князя Данила Романовича, якого часто в літературі іменують Галицьким, та його сина Романа за т.з. австрійську спадщину. Ця боротьба була яскравим свідченням того, що волинські та галицькі князі виступали активними гравцями в тогочасній європейській політиці. Зокрема, таким гравцем був батько Данила, Роман Мстиславович [1].

Коли Данило в 1246 р. став союзником і водночас данником хана Батия [2], він убезпечив східні кордони своєї держави. Більше того, князь міг розраховувати на збройну підтримку татар. А в той час татарський чинник відігравав одну з першорядних ролей у європейській політиці. Татари здійснили не лише завоювання окремих князівств Русі, а й вчинили напади на території Польщі, Угорщини. Їхні загони доходили до німецьких земель. Римські папи, зокрема, Інокентій ІУ, виношували ідею хрестового походу проти татар. Навіть була запроваджена спеціальна щоденна молитва за спасіння християнських народів від цих «варварів» [3].

Тепер, коли Данило ввійшов у союзні відносини з татарами, центральноєвропейським правителям та римському папі довелося з ним рахуватися. Свідченням цього є хоча б те, що угорський король Бела ІУ пропонував Данилові одружити свого сина Лева з його дочкою Констанцією. Хоча раніше, коли Данило звертався до нього з такою пропозицією, він цього робити не хотів. Галицько-Волинський літопис так описує цю подію: «У той же рік прислав король угорський [Бела] вісника, кажучи [Данилові]: «Візьми дочку мою за сина свого Льва», – боявся бо він того, тому що той був уже в Татарах [і] побідою подолав Ростислава [Михайловича] і угрів його. Але [Данило], порадившися з братом своїм, слову його не пойняв віри, бо колись він змінив був його, пообіцявши оддати дочку свою [Констанцію]» [4]. Тоді ж римська курія направляє сім послань якомусь руському князю (очевидно, Данилу Романовичу), сподіваючись, що він визнає зверхність папи [5].

Якраз цього 1246 р., коли відбувалися описувані події, загинув у битві з угорськими військами бездітний австрійський герцог Фрідріх ІІ Войовничий із роду Бабенбергів. Із ним згасла чоловіча лінія цієї династії [6].

Цікаво відзначити, що Галицько-Волинський літопис дає своє трактування цих подій: «…після того вбивства герцога, тобто Фрідріха, – бившись, він одолів короля угорського [Белу], але був убитий своїми боярами в бою, – настав тоді роздор межи сильними людьми за честь, [і] за волость убитого герцога, і за землю Рагузьку, і за землю Штірську» [7]. Звідси випливало, що герцога Фрідріха вбили свої ж васали. Про це мовчать інші джерела. Можливо, в даному випадку Галицько-Волинський літопис відкриває нам невідому сторінку історії.

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Звісно, у Фрідріха було чимало ворогів – і зовнішніх, і внутрішніх, які бажали йому смерті. Не виключено, що це вбивство організували правителі, що могли претендувати на австрійську спадщину, наприклад, той самий Бела ІУ, який воював із Фрідріхом. У ситуації, коли існувала невизначеність щодо наступника, закономірно, мала розпочатися боротьба за австрійську спадщину. У цю боротьбу й втрутився Бела ІУ, намагаючись залучити до цієї справи князя Данила.

У Галицько-Волинському літописі йдеться про те, що до Бели ІУ приїхали німецькі посли, бажаючи залагодити австрійське питання. І ось являється Данило зі своїм військом. Німці захоплено дивляться на руських воїнів. Ті мають «оружжя татарське» – коні в шоломах-личинах, накриті попонами шкіряними, а люди Данила були одягнуті в лати. «…і велике було сяйво полків його од оружжя, що виблискувало». Літописець із захватом писав, як величався князь перед послами німецькими: «…кінь під ним був диву подобен і сідло позолочене, і стріли, і шабля золотом оздоблені [були] та іншими прикрасами, що аж дивно, а жупан із золототканого єдвабу грецького і широким золотим мереживом обшитий, і чоботи зелені козлові, обшиті золотом» [8].

За Австрію тоді вели війну Чехія та Угорщина. Король Бела ІУ вирішив удатися до такого ходу: одружити Данилового сина Романа на герцогині Гертруді, яка доводилася племінницею Фрідріху ІІ Бабенбергу. Що було й зроблено. У такій ситуації в Романа були всі підстави претендувати на австрійську спадщину. Судячи з Галицько-Волинського літопису, був укладений великий договір між Данилом та Романом, з одного боку, та Белою ІУ, з другого [9]. Судячи з усього, там обумовлювалися зобов’язання й претензії сторін. На жаль, цей договір не дійшов до нас.

Ці події відбулися в 1252 році. Тоді ж, очевидно, виконуючи свої зобов’язання перед Белою ІУ, князь Данило здійснив похід проти чехів. Галицько-Волинський літопис досить детально описує цей похід. При цьому гордо підкреслюється: «…не було ж у землі Руській раніше [нікого], хто би воював землю Чеську» [10]. Однак сумнівно, що цей похід виявився корисним для Данила та його сина Романа.

Чеські війська під керівництвом герцога Оттокара обложили замок Гімберг, де знаходився князь Роман зі своєю дружиною Гертрудою. Угорський король не надав йому допомоги. Оттокар ніби пропонував Роману: «Облиш короля угорського, адже ти родич мені і свояк. Земля Німецька буде розділена з тобою. Рикс угорський, тобто король, тобі багато обіцяє, та не сповнить. А я кажу правду, і поставлю тобі свідка – отця свойого, папу, і дванадцять біскупів на засвідчення, і дам тобі пів-землі Німецької» [11].

Певно, дійсно надходили такі пропозиції. Але Роман, так говорить літопис, на них не пристав. Становище Романа й Гертруди було жахливе. «Голод був такий, що вони коней збиралися їсти» [12]. Тоді, говорить Галицько-Волинський літопис, Гертруда запропонувала Романові поїхати до батька. Вона сподівалася, що Данило прийде з військом. І вона не буде терпіти нужду [13]. Та сталося інакше. Роман, пішовши з Гімберга, уже не вернувся. Австрійські хронікери засуджували Романа. Вважали, що він покинув жінку на глум [14].

Описані події сталися в 1252-у та 1253-у роках. Як усе відбувалося насправді, важко сказати. Фрагментарні, іноді плутані свідчення літописів не дають змоги реконструювати картину повністю.

Можливо, дійсно Гертруда відпустила Романа, щоб той привів на допомогу батька. Але, як зазначалося, Роман не повернувся до дружини. Потім він осів на Литві, став князем  новогрудським [15] і одружився вдруге на дочці волковийського князя Гліба Олені [16].

Від шлюбу Романа з Гертрудою народилася донька Марія. Певно, вона так і не побачила батька. Жила при своїй матері, а потім вийшла заміж за сина загребського бана Стефана ІУ [17].

Ось таким чином закінчилася історія боротьби князя Данила та його сина Романа за австрійську спадщину. Незважаючи на невдачу, вона засвідчила, що Волинсько-Галицька держава та її правителі ввійшли в систему політичних відносин, що склалися в країнах Центральної та Західної Європи. Тому не дивно, що відразу після цього епізоду боротьби за австрійську спадщину римський папа запропонував Данилу королівську корону і той коронувався нею в Дорогичині в 1253 р. [18]

Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. – Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006. – С.470-490; Головко О. Князь Роман Мстиславич та його доба. – К.: Стилос, 2001; Кралюк П. Роман Мстиславич, князь волинський та галицький. – Луцьк: Надстир’я, 1999.

Галицько-Волинський літопис, описуючи поїздку Данила до хана Батия з жалем та співчуттям говорить про цю подію: «О, лихіша лиха честь татарська! Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і хлопом себе називає! А вони данини хотять, і погрози ідуть, і він за життя своє не певен. О, лиха ти, честь татарська!» Див.: Літопис руський / За Іпатським списком перекл. Л.Махновець. – К.: Дніпро, 1989. – С.405

Паславський І. Коронація Данила Галицького в контексті політичних і церковних відносин ХІІІ століття. – Львів: Місіонер, 2003. – С.45 та ін.

Літопис руський. – С.406.

Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватікану та унії (Х – початок ХУІІ ст.). Збірник документів і матеріалів. – К.: Наук. думка, 1988. – С.24-25, 241.

Цьольнер Е. Історія Австрії. – Львів: Літопис, 2001. – С.77.

Літопис руський. – С.410-411.

Там само. – С.408-409.

Там само. – С.411.

Там само.

Там само. – С416.

Там само.

Там само.

Про це див.: Грушевський М. Історія України-Руси. – К.: Наук. думка, 1993. – Т.ІІІ. – С.74, 518-519.

Літопис руський. – С.416.

Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. – С.502.

Грушевський М. Історія України-Руси. – Т.ІІІ. – С.74, 518-519.

18. Про коронацію Данила веде мову Галицько-Волинський літопис. Див.: Літопис руський. – С.413. Також ця подія зафіксована й у певних ватиканських документах. Див.: Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватікану та унії (Х – початок ХУІІ ст.). Збірник документів і матеріалів. – С.29-30.

Інші записи:

Кралюк Петро Михайлович Гуманітарний факультет