ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВО У ВЧЕННІ ЖАНА КАЛЬВІНА

У статті розглядаються традиції, які передували становленню вчення Кальвіна. Розглянуто ідеї, що продовжував розвивати Кальвін. Проаналізовано новизну, яку ввів Жан Кальвін та як трансформував вже існуюче вчення.

The article deals with the traditions which preceded the formation of Calvin`s doctrine. In the article the ideas developed by Calvin were considered.

There was analyzed the novelty, which Calvin brought in his doctrine and how he transformed the existing one.

Актуальність теми зумовлена тим, що вона має досить глибоке коріння, починаючи ще з середньовіччя. Також претендувала в минулому і претендує сьогодні на першість у висвітленні шляхів розвитку і трансформації вчення Кальвіна до найбільш гострих віросповідних проблем минулого і сучасності.

Аналізу історії витоків та становлення традиції та новаторства вчення Жана Кальвіна присвячені праці таких теологів та філософів як: Б. Прозовська, А. Мак-Грат, Е. Кернс, І. Раннер.

Новизна статті полягає у спробі виокремити та вивчити ті новаторські тенденції, які були актуальними в часи Кальвіна і залишаються такими в сучасності.

Мета дослідження полягає у тому, щоб показати новизну поглядів Кальвіна та їхню актуальність у сучасному світі.

Насамперед, важливо розглянути ті традиції, які передували встановленню і розвитку вчення Жана Кальвіна.

Витоки кальвіністської Реформації, яка породила реформовані церкви, лежать у Швейцарії. Лютеранська Реформація виникла, як відомо, в академічній обстановці, натомість реформована церква зобов’язана своїм походженням спробам реформувати етичну зовнішність і богослужіння церкви відповідно до біблійної моделі. Слід підкреслити, що, хоча Кальвін додав до цього типу Реформації характерний стиль, його витоки слід шукати у більш ранніх джерелах.

Слід також підкреслити, що це не являється богословським нововведенням. Кальвін не вводить в сферу християнського богослів’я раніше невідомих понять. Багато богословів періоду Середньовіччя: Оріген, Тертуліан, а особливо Августин Блажений як засновник, так і автори «августиніанської школи», такі, як Григорій Рімінійський і Гуголіно Орвієтський, мали багато спільного в поглядах [3].

Оріген в сфері тлумачення Біблії розробив поняття про алегоричне тлумачення, стверджуючи, що поверхневий сенс Святого Письма слід відрізняти від його глибшого духовного значення.

Тертулліан виступав проти того, щоб християнське богослів’я або апологетика залежали від небіблійних джерел. Він є і послідовним раннім прихильником принципу самодостатності Святого Письма, засуджуючи всіх тих, хто звертався до світських філософських систем у пошуках справжнього знання про Бога. Стверджував, що Святе Письмо може бути зрозуміле лише за умови його повного прочитання. А правильне тлумачення Святого Письма існує лише там, де підтримується істинна християнська віра і слухняність [6, с. 362].

Внесок Августина полягає в систематизації християнської думки. Цьому присвячений його знаменитий трактат «Про град Божий». Твір Августина «Град Божий» – це розповідь про два міста – місто земне і місто Боже [5].

Окрім цього можна також стверджувати, що Августин розробив доктрину про церкву і таїнства, доктрину про благодать і доктрину про Трійцю.

Говорячи про благодать, згідно Августина, люди не володіють необхідною свободою, щоб зробити первинні кроки до спасіння. Будучи далекими від володіння «вільної волі», люди володіють волею, яка зіпсована і заплямована гріхом. Вона відводить людей від Бога, схиляючи їх до гріха. Лише благодать Божа може протистояти цій гріховній схильності.

Августин вважав, що поняття «благодать» можна визначити як незаслужений дар Божий, за допомогою якого Бог добровільно розриває гріх, що міцно обплутав людство. Спокутування можливе виключно як божественний дар. Ми не можемо досягти його самостійно, але воно може бути досягнуте за нас. Таким чином, Августин особливо підкреслює, що всі можливості спасіння містяться поза людством, в Самому Богові. Саме Бог, а не люди, кладе початок процесу спасіння [8, с. 231].

Авторські права належать автору статті на naub.org.ua

Однак августинівське розуміння благодаті потребувало розширення. Оскільки люди не можуть врятуватися самі, і Бог нагороджує Своїм даром благодаті деяких, але не всіх, то з цього виходить, що Бог обрав тих, кому визначене спасіння. Розвиваючи подібні міркування, Августин ввів у богослів’я і розробив доктрину про напередвизначення. Термін «напередвизначення» означає початкове і вічне рішення Бога врятувати одних, але не спасти інших [4, с. 321].

Щодо доктрини про церкву, то вона повинна продовжувати залишатися «змішаними зборами» святих і грішників. Дієвість служіння і проповіді церкви залежить не від святості її служителів, а від особи Ісуса Христа. Особиста негідність священнослужителя не підриває святості таїнств.

Розглянувши традиції якими користувався і на яких зростав молодий Кальвін, ми тепер можемо простежити як розвивалося вчення Кальвіна, які ідеї він запозичив у своїх попередників, і як трансформував вже існуючі положення віри. Що ж нового ввів і розвинув Кальвін у своєму віровченні?

Кальвін систематизував і зберіг спадщину кількох попередніх десятиліть протестантського руху: вчення про спасіння вірою та авторитет Біблії, загальне священство і виборність пресвітерів, відмову від таїнств і спрощення культу. В праці «Настанови у християнській вірі» Жан Кальвін розвинув також нові доктрини: доктрину про жорстке або подвійне напередвизначення (тобто про особисту неможливість людини до спасіння, а звідси про напередвизначення Богом одних людей на спасіння, а інших – на загибель), і про те, що спокутна жертва Христа відбулася саме за напередвизначених до спасіння: вчення про впевненість у спасінні (тобто християнин має вірити у свою обраність до спасіння); вчення про те, що служінням є усе життя людини, адже воно від початку в Божій волі і руках Його, є життям для Нього та Його слави (побожність, моральність і розумна упорядкованість життя, успіх у життєвому покликанні були знаками, що свідчили про обраність людини до спасіння); вчення про «мирський аскетизм» включало велику пошану продуктивної праці, ініціативності, відповідальності, особистої моральності, сімейних цінностей, лояльність до справедливої державної влади. В центрі була особистість, суворо підпорядкована Богові та Його настановам. Методичне перетворення усього життя призводило до жорсткого самоконтролю і контролю з боку церкви за життям християн [7].

Кальвін чітко стежив за включенням кожного християнина в церковну громаду і добивався суворого дотримання віровченнєвої та церковної дисципліни. Він побудував свою церкву як громаду віруючих, які керувалися усвідомленням того, що кожен член церкви, відповідно до своїх здібностей і становища, котре він займає, повинен прагнути перетворити світ у «видовище Божої слави». А оскільки церква була центром не лише приватного, а й економічного та політичного життя, кожна людина отримувала змогу служити Богові в повсякденних справах.

Жан Кальвін вважав, що кожна людина повинна сумлінно працювати, не відмовляючись від будь-якої можливості заробити гроші. Якщо ж вона цією можливістю не скористається, то це буде великим гріхом. Ці думки були новими для людей того часу, адже католицька церква стверджувала зовсім протилежне – що головним гріхом людини є саме багатство. Крім того, реформатор намагався введенням суворої внутрішньої дисципліни зробити церкву незалежною від світської влади і дати їй змогу жити за своїми законами відособлено від держави. Неухильно дотримуючись цього курсу і сам призначаючи найсуворіші покарання за відступлення від чистоти віровчення та зневагу заповідями церкви, Кальвін постійно конфліктував зі світською владою. Неслухняних членів церкви карали відлученням від церкви. А для більшої ефективності системи Кальвін використовував державну владу, щоб приводити в дію більш суворі покарання [9].

Вихідним положенням вчення Кальвіна була думка, сформульована в знаменитій фразі, що відкриває його працю «Настанови»: «Вся наша мудрість, наскільки вона взагалі заслуговує імені мудрості і є надійною та достовірною, складається з двох основних частин: пізнання Бога і пізнання самого себе». Пізнання себе і Бога взаємообумовлені, однак першість надається пізнанню Бога. На думку Кальвіна, прагнення до цього пізнання посіяне в кожній людині, навіть у язичника. Та для того, щоб істинно пізнати Бога, людині потрібне свідчення Святого Духа, оскільки тільки Сам Бог може достовірно свідчити про Себе і провести нас до істинного недвозначного розуміння відкриття. Нелегко прослідкувати теоретичні наслідки цього вчення. Саме з ним, на думку істориків, пов’язана незалежність і внутрішня сила, характерна для протестантизму. І в той же час саме ця його думка стала основою для розвитку права свободи совісті та віросповідання. Кальвін вважав, що церква та держава створені Богом для блага людей і мають співпрацювати з метою розповсюдження християнства. Його заклики до праці та бережливості, а також до розвитку промисловості стимулювали й розвиток економіки [10].

Кальвін був переконаний, що спасіння можливе лише за допомогою Слова Божого. Будь-яке уявлення про Господа, що походить не від Біблії, а від людського розуму, є порожній продукт фантазії. Розум і людське бажання були невиправною і ризикованою помилкою, гріхом Адама, оскільки розум спотворює істину й волю, схиляє їх до зла. Саме первородний гріх, на думку Кальвіна, зменшив і послабив природні дари людини й повністю виключив у ній надприродне.

Для Кальвіна демократія – не кращий спосіб правління: він уважав найбільш удалою політичною системою олігархію, у крайньому випадку – помірну демократію.

Кальвін спростив і підсилив вчення про божественне напередвизначення, довівши його до абсолютного фаталізму: одні люди ще до народження визначені Богом до спасіння й небесного блаженства, а інші – до загибелі й вічних страждань, причому ніякі дії людини, ні його віра не має сил це виправити. Людина рятується не тому, що вірить, а вірить тому, що визначена до спасіння. Божественне приречення сховане від людей, і тому кожний християнин повинен прожити своє життя так, ніби він був визначений до спасіння [2].

Кальвін проповідував граничне обмеження своїх життєвих потреб, відмову від земних задоволень, ощадливість, постійну завзяту працю й удосконалювання професійної майстерності. Успіх у професійній діяльності – ознака богообранності, професія виступає як покликання, місце служіння Богові, тому професійний успіх – самоцінність, а не засіб досягнення матеріальних благ.

Критика розкоші й ледарства переходило в заперечення художньої творчості, літератури й мистецтва, у заборону на всі звеселяння й розваги. Проголошену Реформацією волю совісті й тлумачення Біблії Кальвін звів до волі від католицизму, не допускаючи критики свого навчання.

Кальвіністи відмовляються від церковної ієрархії, зовнішніх атрибутів католицького культу: ікон, вбрання, свічок і т. ін., проте визнають старшин (пресвітерів), проповідників, співи, читання й коментування Біблії [1].

Отже, до багатьох питань, які були підняті теологами Середньовічя, призначено було знову повернутися в період Реформації. Жан Кальвін активно запозичував ці аспекти, які дійсно мають велику схожість з його власним вченням. Августина можна назвати попередником Кальвіна. Кальвін аналізував і розвивав вчення видатних богословів, щоб у такий спосіб легалізувати власне вчення і впровадити його в релігійну практику.

Що стосується доктрини, то Кальвін не вводить якихось принципово нових елементів, а розвиває вже існуючі. Новаторством є його інтерпретація і тлумачення доктрин, до яких він вводить жорсткіші заходи. Також новим є те, що він відкидає розкіш, прикраси, але називає богообраними тих, хто досягнув кар’єри, має великі статки.

Таким чином, традиції вчення Кальвіна, які сягають своїм корінням вчень Середньовічних теологів. Основні доктрини Кальвіна були запозичені ним у Августина, Тертуліана, Орігена та ін. Кальвін по-новому тлумачив і розвивав їхнє вчення, вкладаючи в них новий смисл. Що й постає новизною у вченні Кальвіна. Він не створював нових догм а переосмислює вже створені. Новаторством є й те, що він називає обраними заможних, і забороняє носіння прикрас. В даній статті ми показали вчення які існували до реформатора і якої новизни вони набули після нього.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Кальвин Ж. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.krugosvet.ru/articles/38/1003872/print.htm.
  2. Кальвин Ж. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.typelogic.ru/persons/Calvin.html.
  3. Прозовська Б. Жан Кальвін. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/History_Church/poroz/index.php.
  4. Рассел Б. История западной философии. Книга вторая. – М.: ЮНИТИ, 2007. – 567с.
  5. Роджерс Д. Парадигма Реформации. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.forerunner.com/russian/1-98/paradigm.htm.
  6. Таранов П.С. 120 философов: Жизнь. Судьба. Учение. Мысли: Универсальный аналитический справочник из истории философии: У 2 т. – Симферополь: Реноне, 2005. Т. 1 – 704 с.
  7. Тарнавський І.Л. Бог, світ і людина як елементи онтологічно–смислової структури буття у вченні блаженного Августина. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.orthodoxia.org.ua/augustinus-7.php.
  8. Трубецкой Е. Н. Мировоззрение блаженного Августина // Религиозно-общественный идеал западного христианства в V в. – Ч. 1. – М.: 1982. – 462 с.
  9. Трубчик В. Причины Реформации. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.krinica.org/6/113_1.shtml.

10. Уайт Е. Великая Борьба между христом и сатаной. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sda-books.narod.ru.

Інші записи:

Не знайдено

Гуманітарного факультету

  • Посилання
  1. Stadnik O.
    Травень 25th, 2010 at 18:48 | #1

    Стаття добре написана, працюй в тому ж напрямку, успіхів!

  2. biblikos
    Червень 21st, 2010 at 00:02 | #2

    цікава стаття. найдивніше, щоправда, те, що всі джерела – виключно з мережі інтернет (зазвичай такі речі вимагають звірки з оригінальними виданнями, а то хто зна, що можна засканувати, і як погано може файн-рідер то все вичитати).

  1. Зворотні посилання відсутні.

Публікація статті Опублікувати свою статтю